Я несміло зайшла на свою кухню, щоб набрати води. В цей день була магнітна буря, на яку я дуже реагую, тому без певного препарату не обходиться.
Якби ж не ця причина, я б на кухню ні ногою. Але прийшлось мені дивитися на цю Віку, яка наминала канапки з червоної риби, яку вчора купив мій чоловік, бо в неділю планувались гості – рідна сестра з села приїжджає.
– Доброго ранку!, – сказала я, хоча прекрасно знала, що Віка навіть якщо і щось скаже, то це буде невиразне бурчання.
– Доброго!, – таки відповіла дівчина і повернула голову до вікна, де в той час знявся сильний вітер.
Я набрала води і повернулася в свою кімнату. До години часу Віка керувала на кухні, але якщо ви думаєте, що вона для всіх готувала сніданок, то ви помиляєтесь. З кожним хлопком холодильника я підстрибувала на своєму ліжку у маленькій кімнаті.
В нас з чоловіком один єдиний син. Привела я його на світ в сорок два, а Андрію моєму було сорок п’ять.
Я й не очікувала, що в такому віці Боженька нас ощасливить. Ось і залюбили з тої радості свого Богданчика.
Всі родичі нам казали, що не варто так догоджати, що це хлопець, треба вчитися брати ініціативу в свої руки.
Я ж старалася йому полегшити життя. Я можна сказати за нього університет закінчила. Я всіх викладачів знала, тягнула як могла, лиш би вищу освіту Богдан мав. Я не могла собі дозволити, щоб єдина дитина не мала вищої освіти.
Андрій на мене бурчав, що я роблю з сина ганчірку, але я так не вважала.
Андрій завжди багато працював, щоб в нас було все. Та що казати, він і досі працює, хоч вже й на заслуженому відпочинку.
Працює чоловік в супермаркеті, ось тому в холодильнику завжди багато продуктів, бо гріхом не взяти якщо по акції.
І все б в нас було добре, якби не ця Віка. Спершу син почав приводити її до нас ніби як в гості. Згодом ці гості затримувались на день, через деякий час на два, а то і три.
Я б мовчала, але якась не привітна ця Віка. Вона поводилася в моєму доні, наче головна вона, а не я. А одного дня в коридорі я побачила три пакета з речами. Виявляється, не питаючи у нас дозволу, Богдан запропонував Віці жити з нами.
– Це і моя квартира. Яка вам різниця кого я приводжу.
– Велика, синок, – пояснював йому тато.
Але син і слухати нічого не хотів. Він дивився на Віку, як на богиню.
Вона може йти по коридору і не привітатися. На кухні сидить по годині часу і їсть те, що я приготувала і купила.
Коли я спитала Богдана, як це все розуміти, він сказав, що якщо нам для його дівчини шкода хліба і ковбаси, то він йде з нашої квартири разом з Вікою.
Я боюсь, щоб він цього не зробив, ось і мовчу.
Але з кожним днем мій терпець все уривається. То я у ванну через Віку потрапити не можу, то на кухню, то на балкон. Вона така зверхня, що лишній раз її бачити не хочеться.
Іноді мені здається, що вона з сином щось задумала, а головна їх мета, виперти нас з чоловіком з власної квартири.
Як позбутися цієї Віки і не образити сина?
Я дуже переживаю, щодо ситуації, яка склалася в нашій сім’ї.
Автор – Карамелька