Коли мама мені зателефонувала, і попросила 20 тисяч гривень на переоформлення спадкового будинку, я вже майже погодилася дати їй ці гроші, але випадково дізналася, що будинок мама оформляє не на себе, а на мою сестру. Звичайно, що мене це обурило, і я запропонувала записувати дім на нас обох в рівних частках, як на мене – так було б найправильніше, але мама відмовилася.
Нещодавно не стало нашої бабусі, і мама мала вступати в права спадщини. Будинок невеликий, але в хорошому, курортному районі, за нього можна взяти доволі велику суму при продажі. Наша мама завжди говорила, що вона хотіла б жити в приватному будинку, і я була впевнена, що вона оформить спадок на себе і переїде в село.
Та під впливом моєї сестри мама передумала. Зоряна старша за мене на два роки, розлучена, сама виховує сина. Мама її дуже шкодує, вважає, що їй і так в житті не пощастило. До слова, я теж розлучена, і теж сама виховую доньку, але мама вважає, що мені допомагати не треба, бо на відміну від сестри, я добре заробляю.
Тут мама права, я працюю, і отримую високу зарплату, але мені це ніхто на тарілочці не підніс, я багато вчиталася, багато працювала над собою, і всього досягала сама. А ще, я не звикла скаржитися і плакатися на життя, як це робить моя сестра.
Коли ми були маленькими, усі найкращі іграшки діставалися їй, а мені батьки казали, що мені вже цього не треба. Коли ми підросли, за навчання Зоряни в університеті заплатили, а а була змушена поступати своїми силами, бо на моє навчання у батьків грошей не було.
З заміжжям та сама історія – сестрі зробили шикарне весілля, а коли я виходила заміж, все обійшлося посиденьками в кафе в родинному колі. Така несправедливість з боку батьків мене дуже гнітила, і я швидко зрозуміла, що мені треба сподіватися лише на себе.
На жаль, із особистим життям мені не дуже пощастило, чоловік знайшов собі іншу і ми розлучилися. Та це зробило мене лише сильнішою.
Коли мама попросила у мене ті 20 тисяч, я навіть не думала їй відмовляти, бо розуміла, що для неї це великі гроші. Я сподівалася, що мама оформить будинок на себе, а з часом передасть його нам з сестрою у спадщину, адже я пішла з дому, і мені абсолютно нічого батьки не дали.
Та коли я дізналася, що мама відразу оформляє будинок на сестру, я відмовилася їм допомагати, а вони на мене не просто образилися, а ще й жадібною назвали, мовляв, у мене все є, а у сестри важкий період.
Не знаю, чи правильно чинить моя мама, але на мою думку, дітям завжди треба давати все однаково, не зважаючи на те, що у них є. А яка ваша думка щодо цього питання, яке рано чи пізно виникає в кожній родині?