На початку травня я повернулася додому у відпустку. На заробітках в Італії я вже 15 років, і за цей час моє життя дуже змінилося. Там я працюю баданткою, доглядаю літніх італійців. І жодного разу за цей час я не задумалася про те, що моя мама, яка приблизно такого ж віку, як ці люди, яких я доглядаю, але вона живе одна, і сама справляється з усією роботою.
Мені 60 років, мамі зараз 83. Сама я родом з невеликого села, яке розташоване відносно далеко від обласного центру. Жили ми відносно бідно, але завжди виручало домашнє господарство. Ми постійно дуже багато працювали, бо в селі по-іншому просто неможливо вижити. Город, господарка, корови – до цього я звикла з дитинства.
В 20 років я вийшла заміж за хлопця з нашого села, але мій шлюб виявився невдалим – чоловік не цікавився ні мною, ні нашими дітьми, до того ж пив, грошей додому не приносив, і якби не господарка, то я навіть не знаю, як би ми дали собі раду. Після розлучення мене дуже мама підтримала, без її допомоги мені було б дуже важко.
Коли мої діти трохи підросли, жінки з нашого села стали їздити за кордон, і я теж наважилася стати заробітчанкою. Це був єдиний вихід хоч якось покращити наше фінансове становище. Я тоді не так про себе, як про дітей думала, заради них і поїхала.
Мене тоді знову підтримала моя мама, яка пообіцяла дивитися за моїми дітьми. Мама приглянула за ними, коли вони були студентами, потім весілля їм організувала (за мої гроші, звичайно, але все ж). Також практично ми з мамою і будинок будували: я їй гроші висилала, а вона керувала будівництвом. І при цьому всьому вона ще займалася домашнім господарством, у неї був город (20 сотих), також вона тримала курей, свиню і корову. Мама мала продукти не лише для себе, а ще й передавала моїм дітям.
Зараз мамі 83 роки, і вона і далі продовжує непогано справлятися з усією роботою, єдине що – я її нарешті переконала, що корову вже час продати. Вона заледве погодилася на це.
В Італії я працюю баданткою у італійки, яка за віком ровесниця моєї мами. Синьойора Анна має проблеми з пам’яттю, їй важко самій справлятися з домашніми справами, тому її діти і найняли їй доглядальницю.
Додому у відпустку я приїхала на два тижні, принаймні, так планувала. Моя мама відразу виклала список справ, які ми маємо разом зробити. Я дивлюся на свою матусю, і мені сльози на очі навертаються. Яка ж вона у мене молодець! В той час, як я десь далеко у світах доглядаю чужих людей, моя мама в свої 83 роки намагається ще тримати всі кути на своїх тендітних плечах. І треба зазначити, що у неї досі все виходить доволі добре.
Я тішуся тим, що мама ще так тримається, але водночас і відчуваю провину. Я розумію, що матуся не вічна, і час дуже швидкоплинний. І все ж, продовжую міняти дорогоцінні хвилини спілкування з нею, на євро, які заробляю в Італії.
Мене все більше зараз турбує питання – а чи правильно я живу? І який приклад я подаю власним дітям.