– Мій син правий на 1000 відсотків і без шлюбної угоди він з тобою не одружиться! Життя зараз таке і світ прагматичний! – волала мені вчора у трубку моя майбутня свекруха Роза Йосипівна.
Далі я вислухала від неї низку тих самих аргументів, які мені озвучив неодноразово озвучив Даник. Він, як і його дорогоцінна мамуся, наполягає на контракті. Адже всяке буває.
Даника я люблю. Через два місяці після знайомства ми вже жили разом у його квартирі. Наш так званий громадянський шлюб триває вже чотири роки, і ось нарешті я дочекалася від нього офіційної пропозиції.
Не такої романтичної, як хотілося б, але не в цьому річ. Я як відчувала, що моя радість передчасна і нічого ще е говорила своїм батькам.
Справа в тому, що квартиру Даник купив ще до нашого знайомства. Він має маленький бізнес, з яким йому допомогли давно розлучені батьки, здебільшого Роза Йосипівна.
І тепер мій коханий і його мама палко бажають, щоб ще до весілля ми склали і підписали шлюбний договір.
Для мене це стало великою та неприємною несподіванкою. Він що, мені не довіряє? Згодна, квартира його, але коли у нас народяться дітки, то як це виглядатиме?
Виходить, що підписавши такий договір, я наперед відмовляюся від усього, і після розлучення (не дай Боже, звичайно) залишуся ні з чим з дітьми?
Значить, я маю все робити вдома, підтримувати порядок, готувати для чоловіка і все інше, і при цьому залишатися в квартирі чужою, по суті, людиною в цій квартирі? Тоді нехай мій майбутній чоловік не одружується, а просто найме хатню робітницю.
Коли я Данику все це висловила, він дуже образився. Його аргументація: хіба нормально купити за свої та батьків гроші квартиру, а потім віддати її мені, щоб я вийшла вдруге заміж і жила в ній з іншою людиною?
А вчора ще й Роза Йосипівна подзвонила мене переконувати, читала мені ці нотації 20 хвилин. Я чемно вислухала і сказала, що мені треба подумати і все зважити, продумати свої умови, які також прописати в угоді.
Оскільки заміж за Даника я все ж таки хочу, то мені не залишається, як підписати шлюбний договір, бо на нього тиснуть батьки у цьому плані, хоча до мене вони цілком нормально ставляться.
Але я сказала, що підпишу контракт за умови, що там буде обумовлено, що за розлучення я маю право на грошову компенсацію, за яку я зможу купити собі хоча б маленьку квартиру.
Даник нічого конкретного поки що не каже, думаю, що вирішуватиме це з батьками, сказав тільки, що цього писати не потрібно, бо якщо так трапиться, він не залишить мене на вулиці. Але чому він наполягає на шлюбному договорі, а я маю вірити йому на слово?
Поки я в якомусь невизначеному стані, навіть порадитися нема з ким. Своїм батькам я сказати про це не можу, вони вважатимуть, що наречений і його батьки неправі.
До того ж, взаємини у мене з батьками теж натягнуті, не знаю, чим усе закінчиться. Знайомі ж поради нормальної не дадуть, зате будуть зловтішатися і пліткувати. Можна, звичайно, піти на консультацію до юриста, але доведеться платити.
Раніше я була впевнена, що Даник мене любить, і що між нами немає жодних недомовок. Виявилося, що не все так гладко, коли справа стосується грошей.
Згадала, як подруга одного разу сказала, що мені пощастило з хлопцем, який ще й має квартиру. Тепер мені навіть смішно стало – знала б вона правду. Так собі щастя, я вас скажу. І що його робити?