Днями ми святкували день народження моєї бабусі – 85 років. Було багато гостей і подарунків. Після одного з численних побажань дожити до ста років моя дорога і дотепна дотепна бабуся видала:
– Не треба мене обмежувати! У мене багато планів, у 15 років не вкладусь! – і бабуся пригубила ігристого. Як я люблю її!
А кілька тижнів тому Віра Степанівна отримала рахунок за комуналку більше, ніж звичайно. Пішла розбиратися в керуючу компанію. Перед нею там якийсь чоловічок почав загинати пальці, що порахували витрату води за нормою.
А вона йому у відповідь:
– Я працювала заступником начальника конструкторського бюро на нашому містоутворюючому підприємстві і, між іншим, спроектувала фонтан у центрі міста.
Після цього на листочку розписала розрахунок води на людину зі словами:
– Ви мені тут за басейн нарахували. Давайте перераховуйте, і цього разу без обману!
Моя бабуся по батьківській лінії насправді приголомшлива. Вона завжди була поруч зі мною і моєю сестрою, незважаючи ні на що.
Саме бабуся вперше пішла зі мною на американські гірки. До речі, вона каталася на них до свого вісімдесятиріччя!
Ми одного разу умовили бабусю до Туреччини поїхати. До цього вмовляли її кілька років, ні в яку не погоджувалася. Словом, у якийсь її день народження ми знову завели свою пісню: поїхали, мовляв, чудово буде.
Як тільки бабуся в якийсь момент послабила опір, ми відразу путівку купили. І все – гроші сплачені. Ох, як вона рада була тому відпочинку!
Жодних ліків на морі не приймала взагалі. Щоразу тепер дякую за подорож і дорікає себе, що раніше не погоджувалася. 83 роки старенькій тоді було, дай бог їй здоров’я!
Віра Степанівна і зараз дуже активна, щодня спілкується з подругами, водить машину, підтримує зв’язок з родичами через соцмережі. Щоразу коли ми їй дзвонимо, то вона в ресторан іде з подругами, то в спортзал, то ще куди. Мені б стільки енергії!
А ще мені дісталося унікальне намисто прапрабабусі. Я спитала маму, звідки воно взялося. Вона не зовсім впевнена, але начебто прапрадід замовив його після своєї археологічної експедиції до Єгипту. Мовляв, надихнувся місцевою красою і вирішив зробити подарунок своїй дружині, мамі моєї бабусі.
Ми дуже близькі з бабусею Саме вона навчила мене грати на скрипці, коли мені було 5 років. Тепер я граю на її старому інструменті, бо пальці бабусі вже не слухняні і їй уже важко довго водити смичком по струнах.
Якось я вирішила мамі з бабусею подарувати квитки до театру. І неважливо, що бабуся вже не дуже бадьоро пересувається, та й я театрами не ходок. Подивилася репертуар, сподобалася одна вистава по класичному твору.
Виявилося, бабуся на цей спектакль ще по молодості ходила, ностальгувала про свої театральні часи. У театр зайшла і прямо перетворилася на очах на іншу людину! Такою щасливою я її давно не бачила! Вистава, до речі, класна.
Люблю бабусю, одним словом. Вона мені як найкращий друг, справді. Я жила з нею два роки після закінчення школи, і хоч ми іноді трохи сперечалися, все було круто.
Вона весела, уважна і така любляча. У неї купа птахів, два великі собаки і тепер ще павучок, який живе в кухні за фіранкою. Її вітальня сповнена прекрасних орхідей і гарденій. Зараз я дзвоню їй щонайменше раз на тиждень, і ми балакаємо безупинну.