– Павлику, ну і що, що тобі вже п’ятдесят виповнилося? Поки в тебе немає дружини, про тебе попіклуюсь я, – каже мама. Але вона не може зрозуміти, що саме через її “витівки” в мене і немає сім’ї. Інколи виникає бажання заблокувати її номер. Але з іншої сторони, я і її розумію. Мама звикла про когось дбати, а точніше командувати. Коли батько її покинув, то по телефону питав: “Як там мій “командир” поживає?”. Чесне слово, хоч бери і на шоу “Холостяк” записуйся
Нещодавно я відсвяткував своє п’ятдесятиріччя. Ніби ще зовсім недавно ходив до школи, навчався, тягав дівчаток за косички, а тут опп… і на тобі, така солідна цифра.
І хоча в душі мені максимум двадцять п’ять, та від паспорту не сховаєшся, як і від сивини вже не лише на скронях. Єдина людина, яка досі не може змиритися з моїм віком – мама.
Навіть коли я був дитиною, останнє слово в нашому домі завжди було за мамою. Це так дратувало мого батька, що коли я досяг повноліття, він пішов геть.
Він просто покинув нас. А точніше маму, яку він досі таємно називає: генеральшою.
– Павле, вибач, але я не витримаю з нею, – довірився він мені, – але з тобою я не прощаюсь. Ти завжди будеш моїм улюбленим сином.
Ніхто з нас не мав права перечити мамі, і, хоча мені було майже двадцять років, я слухняно підкорявся її волі.
Будучи студентом, я логічно, почав шукати дівчат. Але я нікого не спішив знайомити з батьками. Я навіть уникав розмов про них, особливо маму.
Але все ж прийшов одного разу момент, коли я вже змушений був це це зробити.
Мені дуже сподобалася Дарина, тому я хотів познайомити її з батьками.
І що ж такого трапилося, скажете ви? Мама виглядала як кактус і не забула зауважити, що попереду мене чекає не один рік навчання і в мене ще багато часу для дівчат, а потім уточнила – нормальних! Я ніяково кивнув і не захищався.
З Дариною наші дороги таки розійшлися…
Через деякий час я зустрівся з Христиною. Ми жили в одному місті, ми випадково зустрілися в парку, це була любов з першого погляду.
Цього разу моя мама була як мед, але коли мені зателефонувала Христя – тоді ще на стаціонарний телефон – мама підняла слухавку і наговорила дівчині небилиць.
– З мене годі. Я так жити не збираюся, – заявила Христя, і на цьому все закінчилося.
Під час навчання в мене були ще знайомства, але не довгострокові. Батько завжди мене підтримував, мама завжди була проти мене, але, на жаль, мого батька вже з нами на цій землі немає.
Після навчання я повернувся додому, я влаштувався на роботу в нашому місті і було логічно, що я буду жити в родині, бо квартирні метри дозволяли.
Але і в той момент я не почувався вільною людиною! Коли біля мене з’являлася якась жінка, мама завжди її критикувала, а закінчувалося все тим, що ми розбігалися. Я вирішив це тим, що знайшов квартиру і виїхав.
Це не допомогло. Мама завжди мене знаходила, соромила на роботі, повчала.
– Я ж хочу для тебе кращого. В тебе ж немає дружини. Про тебе немає кому подбати. Тому я тут. Я ж твоя мама. Хто як не я?
Мама навіть шукає мені роботу, бо каже, що я заслуговую на більшу заробітню плату.
А моє звичайне життя виглядає так: “Павличку, що у тебе на обід? Павличку, тобі не треба прати? Павлику, може я прийду і приберуся в тебе?”
Вона приносить мені покупки і зовсім непотрібні речі, які залишає за дверима моєї квартири, дошкуляє моїм сусідам питаннями про мене, а про телефонні дзвінки я взагалі мовчу. В мене інколи виникає бажання заблокувати її номер телефону.
Я розумію, що мама в мене одна і хоче вона для мене найкращого. Вона звикла про когось піклуватися. Ось вона й допомагає мені. З одного боку мені її дуже жаль, а з іншого мене від неї вже нудить.
Я ж розумію, що саме через маму я опинився в такому “сімейному становищі”. Хоч бери і йди на шоу “Холостяк”. Тільки перед тим потрібно маму кудись відправити і бажано на курорт за кордон, щоб вона до мене не дотяглась.
Але як мені вчинити з мамою? Залишити її одну, коли в неї є тільки я? Нарешті, у свої п’ятдесят, я вирішив, що маю з нею поговорити, хоча б у мільйонний раз. Але, можливо, вона нарешті зрозуміє, що моє життя – це моє і не належить їй.
Як би ви вчинили в такій ситуації?
Як з нею говорити?
Автор – Карамелька