Я заміжня за Ігорем 5 років. Нашій донечці Василинці зараз три роки. І взаємини у нашій родині зайшли в глухий кут. І все – через маму чоловіка, яка в нашій родині головна. Ларисі Дмитрівні підкорюється все і всі. Ось як це почалося.
Перші два роки нашого спільного з Ігорем життя пролетіли дуже швидко. Моя мама допомагала, приїжджала погуляти, посидіти з дитиною, десь матеріально допомагала – тобто підтримувала, як могла.
З Ларисою Дмитрівною було геть інакше. Вона приїжджала приблизно раз на 2 місяці, на 2-3 години приблизно, пограється з дитиною і їде. Причому це була не допомога від неї, а скоріше навпаки.
Перед тим, як вона приїжджала, мій чоловік Ігор змушував мене все вичищати, відмивати, натирати до блиску і ретельно продумувати, як накривати стіл для його маман.
А коли вона являлася з ореолом слави навколо своєї персони, всю увагу вона переключала тільки на себе. І ось картина: вона грається з Василинкою, а всі навколо сидять і розчулюються, як все чудово.
Так, вона привозила якісь книжки, іграшки і всі мали з вереском захоплення їй дякувати, і вона розповідала, як це все вона купила, де, на кільки дорого і так далі.
Вона навіть сама себе називала «бабуся-свято»: приїхала, пограла і все, а всі сірі будні, проблеми і повсякденні турботи діставалися мені і моїй мамі.
Далі – більше. Ми з Василинкою поїхали на дачу. Причому я завжди справлялася сама, допомоги ні у кого не просила. І тут вона приїжджає до нас на 10 днів. І тут почався справжнісінький кінець світу.
Перші дні три все нормально, а потім вона почала брати все у свої руки і командувати. І з’ясувалося, що я все роблю не правильно, і дитина у мене дуже примхлива. Це вона видала після того, як мала її долонькою пхнула і потім на підлогу лягла.
Посуд мити я теж не вмію, і піжама у мене не правильна, і постільну не правильно стелю, і на горщик я Василинку не правильно саджаю, і нігті їй не стрижу, і чоловіка на роботу не правильно збираю. А ще я люстри я не мию.
Була одного разу така картина: ми їй плафони викручували, приносили, вона їх у воді полоскала, витирала і нам віддавала, і ми їх назад вкручували.
Під час процесу вона давала купу порад і рекомендацій. І звичайно постійний контроль – коли гуляли, коли і що їли. Якщо що, показувала на власному прикладі як треба.
І все б нічого, якби мій чоловік матусі у всьому не підкорявся. Що вона не скаже, одразу біжить виконувати. Наприклад, ледь переступивши поріг, сказала йому прикрутити дошку до фасаду будинку, і Ігор відразу побіг виконувати.
А те, що я його давно просила пісок привезти для дитини і ще щось, залишається взагалі без уваги. На дачі я зробила кілька грядок, так свекрусі не сподобалося і Лариса Дмитрівна сказала, що досить дві грядки залишити, а решту треба зрівняти.
Так Ігор мені і передав, мовляв, зрівняю твої грядки. Нещодавно вже чоловік до мене причепився, сказав, що те, що я готую, можна на смітник викинути, і що мені треба готувати, як його мама, а вона додала, що “доживеш до моїх років – навчишся”.
Салат, який я готувала, я вирішила поставити в холодильник, так виявилося не у тому посуді ставлю. Я відмовилася перекладати, то Ігор сам почав перекладати – під суворим поглядом свекрухи.
Нещодавно я їздила на тиждень у відрядження. За донечкою стежили бабусі і чоловік. А коли я повернулася додому, до мене була купа претензій і до моєї мами також з боку чоловіка, а його мама поводилася ідеально з його слів.
Спочатку я намагалася говорити з Ігорем, що не можна так у сім’ї жити, що неправильно це, що в нього має бути своя голова на плечах, що так і до розлучення не далеко. Але мої розмови передавалися свекрусі, і робилося ще гірше.
Я пробувала говорити зі свекрухою, а вона сказала, що якщо у мене якісь проблеми з чоловіком, то значить, я сама винна і сама маю вирішувати. Причому все це вона говорить тихо, ніби добра бажає. Тільки вже від такої родини тікати хочеться кудись подалі.
Тим більше що особливо останнім часом почалися нові причіпки з боку чоловіка: що не зроблю – все не правильно, знову все не так і навіть доброго слова я не чую.
Не подумайте, я старалася робити “як треба”, але, мабуть, їм ніколи не догодиш, тільки самооцінка опускається нижче за «0», я й так уже себе якоюсь недолугою відчуваю.
Словом, я зважилася на розлучення, тільки-но вирішила ще місяць подивитися і почекати – не хочеться донечку без батька залишати. Але думаю, все до того йде. А ви як гадаєте?