– Ти ж казала, що ти любиш мене, а отже зможеш полюбити і мою дитину, – каже мені Сергій. – Марто, ти ж хотіла, щоб ми були разом, і ось тепер я тут, готовий жити з тобою разом, радій, твоя мрія здійснилася.
Я стояла наче вкопана, дивилася на Сергія, і не знала, яке рішення я маю прийняти. Ми зустрічалися з ним 10 років тому. Тоді мені було 30 років, а йому 25. Я його і справді дуже любила, і він, наче, теж мав до мене почуття.
Напевно, зіграла різниця у віці, бо коли його мама дізналася, що я старша за нього на 5 років, то відправила Сергія в Америку, начебто ненадовго, та насправді у неї був план нас таким чином розлучити.
Перший час Сергій писав мені, телефонував, а потім просто зник, не відповідав на мої дзвінки, і я просто не знала, що мені думати. А коли я пішла до його батьків спитати, де він і що з ним, його мама мені прямим текстом сказала, щоб я відчепилася від її сина.
Переплакавши і важко все це переживши, я стала жити далі своїм життям. На жаль, ця ситуація так на мене вплинула, що я навіть більше ні з ким і не зустрічалася, тому в свої 40 років я залишилася незаміжньою – без сім’ї і без дітей.
Але за цей час я зробила непогану кар’єру, бо повністю посвятила себе роботі. Я сама купила собі двокімнатну квартиру в новобудові, і машину з салону. Так що у фінансовому плані я доволі забезпечена людина.
Сергій з’явився, коли я його і не чекала, просто прийшов так раптово, як і зник. Розповів, що він вже кілька років як повернувся з Америки, у нього за цей час народився син, хлопчику зараз 5 років.
З мамою своєї дитини Сергій не одружився, і разом не живуть, але дитину він записав на себе, і хлопчик періодично живе у нього в його величезному будинку.
Але оскільки Сергій зайнятий дуже, то з онуком сидить його мама. Він намагається стати хорошим батьком для свого сина, купує йому все, що треба. Я так розумію, що мама того хлопчика – звичайна дівчина з бідної родини, яка теж не підійшла свекрусі.
Сергій мене побачив на вулиці випадково, ми разом заїхали на заправку. Він був дуже здивований тим, що тепер у мене є машина, і що я доволі гарно виглядаю.
Я і справді слідкую за своїм зовнішнім виглядом, бо маю таку фінансову, в першу чергу, можливість, тому виглядаю років на 10 молодшою за свій вік.
Сергій теж добре виглядає, я коли на нього глянула, то у мене земля пішла з під ніг, за 10 років мої почуття до ного нікуди не зникли. Не знаю, як таке можливо, але так є.
Після цієї нашої випадкової зустрічі, Сергій став наполягати на тому, що він також досі мене любить, і хоче щоб я до нього переїхала, адже у нього тепер є величезний дім, і мама його нарешті не проти, щоб ми були разом.
Квартиру мою Сергій вирішив здавати, а жити у нього. Начебто, все склалося ідеально, саме так, як я мріяла всі ці 10 років (тільки небо знає, скільки разів я просила Бога, щоб Сергій повернувся в моє життя).
Але є одне але. Сергій не пропонує мені офіційно стати його дружиною. Він просто хоче, щоб ми жили разом, мовляв, штамп в паспорті – не головне, а головне – це наша любов.
А мені такий варіант не підходить – бути служницею і нянькою в його домі. Я хочу сім’ю, хочу дітей, а невизначеність у вигляді сумнівного співжиття мені не дуже підходить.
– У мене є син, будемо разом його ростити, – радісно каже Сергій.
– У дитини є мама, – відповідаю. – А я хочу своїх дітей.
– Так тобі вже пізно…
Після цих слів я образилася. Сергій мене кинув, жив своїм життям, зараз повернувся не зрозуміло на яких умовах, і вказує мені, як мені жити, що мені пізно, а що ні.
Я сказала, що мені треба подумати, перше, ніж прийняти рішення. Але щось мені підказує, що мені не треба погоджуватися на його умови.
А яка ваша думка? Я детально описала ситуацію. Що б ви зробили на моєму місці? Йти мені до Сергія, чи втікати подалі від нього?