Подрузі моїй Марії виповнилося 35 років. Її я знаю давно, ще зі школи. Людина вона досить таки цікавою була завжди.
І ось за місяць до дня народження вона всім розповідала, що будемо святкувати її свято в дорогому ресторані, адже вона любить показати, що живе заможніше за багатьох своїх друзів, які навіть в кафе на каву сходити не завжди можуть собі дозволити, як не дивно, адже тільки й те роблять, що завжди економлять на всьому і краще куплять каву в маленькому магазинчику в дешевому стаканчику біля метро.
Марія всім хизувалася, що вже купила собі сукню за 5 тисяч гривень, замовила гарне меню. Всі запрошені гості готували гарні подарунки, адже добре знали, що ресторан це великі витрати, зараз ціни дорогі.
Я теж не хотіла від усіх відставати, придбала для своєї подруги гарний набір посуду за майже дві тисячі гривень.
А вже за тиждень до святкування свого дня народження, Марія всіх здивувала, вона спокійно сказала, що буде усіх гостей запрошувати додому. Вдома буде і їжа смачніша та якісніша, і атмосфера дуже дружелюбна та тепла, і мама її погодилася приїхати та наготувати різних смачних домашніх страв, мовляв, в ресторані такого не подають.
А коли настав день народження Марії, той вечір мені було соромно за подругу і за це свято. Квартира у неї невеличка двокімнатна, одна кімната в ній дитяча, вона постійно була замкнена, адже Марія знесла туди всі зайві речі і коробки і не хотіла, щоб хтось заходив туди.
Діти були в одній кімнаті разом з дорослими, тулилися в одній кімнаті та маленькій кухні.
Окрема тема – це святковий стіл. Більшість страв були замовлені з якоїсь дешевої столовки, але все то легенькі салатики, якісь бутерброди, багато листків салату, щоб здавалися повними тарілки, але особливо його ніхто не їв.
Вже за пів години стіл був, майже, порожній. Я вже сама сиділа та нічого не їла, щоб іншим дісталося, адже мені так незручно було, наче це в мене вдома люди сидять.
А, якщо ще й взяти до уваги, що ми з чоловіком взяли на свято ще й малого синочка, то нічого крім вареної картоплі там не було що йому дати, усі страви смажені, жирні, з майонезом – ну точно не для дітей, яких було чимало.
Через годину на столах вже взагалі нічого не залишилося і Тетяна спокійно замовила три піци на 20 людей, яку доставили нам аж через годину вже холодну і несмачну. Навіть гадки не маю де вона її замовляла, напевно дешеву якусь на краю міста.
Не встигли гості піцу з’їсти, як іменинниця поставила на стіл торт, навіть не запропонувавши чаю і стала натякати, що пора вже себе тихіше поводити, адже сусіди будуть скаржитися і стала щохвилини дітям зауваження робити. І гості стали розходитися.
Я теж вже збиралася йти, але Марія попросила посидіти з її донькою годину, поки вона прибере зі столу. Я не могла їй відмовити, звісно – залишилася. Поки наші чоловіки пили на кухні каву, я сиділа з дітьми.
Марія пішла до себе в кімнату розглядати подарунки і відкривати конверти і вийшла до мене дуже незадоволена. Вона ще довго говорила, що дуже рада від того, що не святкувала день народження в ресторані, адже гроші їй не вирнулися б, а так вона ще “в хорошому плюсі” залишилася.
Я була така здивована, що й не передати словами. Марія ніколи не була такою, навіть не знаю чому вона так змінилася. Чоловік у подруги менеджер великої фірми, він заробляє дуже добре, вони дуже добре живуть, мають по автомобілі. Марія теж заробляє, як я, 17 тисяч гривень. Ну як можна бути такою людиною?
Або це я не звикла до такого, нерозумна якась, можливо зараз так всі люди святкують, а я одна готую купу страв, хочу всім догодити, що аж столи гнуться, а потім всім з собою щось смачненьке даю. А поки люди за столом сидять, то завжди хвилююся, щоб наїлися всі, щоб усім вистачило.
Наступного разу я добре подумаю, перед тим, як йти на свято до Марії. Ну невже не можна було нормально відсвяткувати і накрити стіл, коли ти запрошуєш багато людей додому? Я гадаю, що якщо не маєш грошей, або шкодуєш, нічого не роби, а якщо вже робиш, то нормально людей пригощай. Хіба ні?