Для Люби син був найголовнішим в житті, жінка всю себе йому присвятила. Це була сліпа материнська любов, яка, на жаль, не привела до нічого доброго.
Віталія вона ростила сама, бо рано овдовіла. Одному Богу відомо, як їй було важко, але вона не здавалася, розуміла, що не має права опустити руки, адже від неї залежить майбутнє її улюбленого сина.
Життя Любу загартувало, їй вдалося виростити чоловіка з непоганими людськими якостями. Син здобув гарну освіту, його чекала непогана кар’єра.
Жити продовжував із матір’ю. Йому було так зручно. Стосунки у них були непоганими, вони одне одному не заважали, та й мама раділа, що улюблений син поруч.
Все змінилося тоді, коли у Віталія з’явилася дівчина. Певний час він з нею зустрічався, а потім зробив пропозицію. Вони розписалися, і оскільки свого житла у Віталія не було, то він привів дружину додому.
Стосунки у Люби з невісткою відразу не склалися. Маргарита, так звали дружину Віталія, відразу стала встановлювати свої порядки в домі Люби, думка свекрухи її не вельми цікавила. Так, на побутовому рівні вони і стали сперечатися, ніяк уступити одна одній не хотіли.
У справу втрутився Віталій, який розглядав два варіанти вирішення проблеми. Він запропонував матері розміняти квартиру. Потім він дружиною куплять собі двокімнатну, тому що у них в планах було розширення сімейства. Матері купили б невелику кімнатку десь в передмісті, де житло дешевше.
Люба не хотіла приймати таку пропозицію сина. У неї не було ніякого бажання залишати свою квартиру, в якій вона прожила стільки років, і в якій стільки спогадів, і їхати до передмістя. Не так вона уявляла свою старість. Хоча вона розуміла, що молодим житло необхідне.
Коли Віталій зрозумів, що мама не погоджується, він заявив, що за законом половина квартири належить йому. Сказав, якщо мама не хоче продавати житло, то може виплатити йому за його частину або взяти кредит на неї.
Вперше в житті Люба була розчарована своїм сином, вона була в розпачі від того, на що він готовий заради квартири. Вона із чоловіком усю молодість на заводі пропрацювали, щоб отримати цю житлоплощу. Чоловік не пережив усе це, здоров’я підвело, молодим у засвіти пішов. Тепер, виходить, її рідний син виставляє її надвір.
Люба розуміла, що на її мізерну пенсію ніхто кредиту не оформить, а грошей у неї нема. Вона в свій час всі сили і фінанси в сина вкладала, і сподівалася, що на старість він віддасть їй тим же, але вона помилилася.
Жінка добре розуміла, що вся справа в невістці, яка накручує сина проти матері, але ж він теж не маленький, і теж має мати своє слово, а не робити так, як того хоче дружина.
Та й зрештою, яке відношення має невістка до цієї квартири? На якій підставі вона починає розпоряджатися нею? А раптом син розійдетеся з нею, що тоді? Квартиру отримає невістка з дитиною, а він сам опиниться на вулиці? І куди потім? Знову до матері?
Нещодавно невістка закомандувала, щоб Віталій купив новий холодильник для них, тому що відтепер вони будуть харчуватися окремо. А на свою кімнату вони замок поставили, щоб матір до них не заходила, коли їх вдома немає.
Не солодко Любі так жити, бо в рідному домі стала непотрібною. І що тепер робити? Як вирішити цю проблему, щоб усім було добре?