– Зоряно, заміж виходь, я внуків хочу, – знову почала говорити мені мама. Вона завжди починає цю розмову тоді, коли я до неї приїжджаю.
Мені 35 років, і мені зараз зробив пропозицію мій начальник. Він давно мені приділяє знаки уваги, а тепер наважився зробити пропозицію, каже, що нема вже куди тягнути. Артем старший від мене на 3 роки, йому 38, він ще жодного разу не був одруженим, бо весь в кар’єрі.
Чоловік він непоганий, розумний, людяний, навіть красивий, і доволі забезпечений – має власний заміський будинок, в якому живе сам, є шикарна машина.
Моя мама вважає його ідеальним кандидатом для мене, каже, що кращого чоловіка годі й шукати. Я і сама це розумію, але є одне але – я його не люблю.
– Знаю я, через Тараса твого все це, не буде він мати щастя через те, що так недобре з тобою вчинив. У самого напевно, все добре – сім’я, діти, а ти тут в дівках сивієш, – стала плакатися мама.
При згадці про Тараса мене наче пересмикнуло. Скільки років минуло, а він і досі живе в моєму серці. Це було перше справжнє кохання, яке приходить раз у житті.
Ми зустрічалися, все йшло до весілля, а потім Тарас зник. Поїхав з нашого містечка, не брав від мене слухавку. А коли я поїхала до його батьків, дізнатися де він, і що з ним, вони мені відповіли, щоб я забула про нього.
– Відчепися від Тараса, не пара ти йому. У нього на життя інші плани, так що забудь все і продовжуй жити як жила, – зневажливо порадила мені його мама.
Мене зрозуміють ті, хто любив по-справжньому. Мені тоді так було важко, що словами не описати. І я з головою поринула в роботу. Зробила гарну кар’єру, але от з особистим життям повний нуль, і це дуже непокоїло мою маму.
Довгих 15 років я не знала про Тараса нічого – де він і що з ним. Складалося таке враження, що мама права – він живе собі десь на втіху, давно має сім’ю, а про мене забув зовсім.
Рішення виходити заміж за Артема я приймала важко. Свою роль зіграла і моя мама, яка не переставала мені повторювати, який він хороший і як мені з ним буде добре.
– Ти життя не знаєш! – повчала вона мене. – Артем надійний, і це головне. Ти будеш з ним як за кам’яною стіною. Донечко, отямся поки не пізно. Він вічно чекати на тебе не буде, а коли знайде тобі заміну, то ти лікті собі кусатимеш.
Я сказала Артему заповітне “так”. Він дуже зрадів, ми стали готуватися до весілля. Я вже налаштувалася на те, що саме з цим чоловіком я стану щасливою.
І тут раптом ця зустріч з Тарасом, на яку я аж ніяк не сподівалася. Ми ходили по весільних салонах, вибирали костюм Артему. Зайшли в один з магазинів, нас зустріла продавчиня, а потім до зали зайшов Тарас, який виявився власником цього магазину.
Від несподіванки я аж в обличчі змінилася. Тарас теж мене впізнав. Але ми обоє зробили вигляд, що незнайомі. Артем нічого не підозрюючи, вибрав собі костюм і ми пішли.
На наступний день мені зателефонував Тарас, сказав, що ми залишали попередній раз в його магазині свої номери телефонів. Він просив зустрітися. І я пішла на цю зустріч, навіть сама не знаю чому. Напевно, мені дуже хотілося розставити всі крапки над і.
Тарас розповів, що тоді його батьки відправили його в Америку до дядька, та так швидко, що він навіть не встиг нічого мені пояснити. Передбачалося, що він їде у гості, а заодно дядько там вже знайшов йому роботу, і він щось підзаробить собі на весілля.
Але потім мама йому зателефонувала і повідомила, що я заміж вийшла. Тарас їй повірив, він був настільки засмучений, що вирішив залишитися в Америці. А тепер приїхав, і відкрив свій бізнес.
– Не виходь за нього заміж. Це сама доля привела тебе в мій магазин. Я досі люблю тебе і знаю, що ти теж мене любиш, – благає Тарас.
Ось що мені тепер робити? Як бути? Який вибір зробити, щоб потім не шкодувати? Слухати своє серце і залишитися з Тарасом, чи обрати комфорт і надійність поряд з Артемом?