– 5 тисяч євро на машину? І кому? Свекру? Ти, Надійко, напевно не маєш куди гроші дівати, – казали мені мої подруги-заробітчанки, коли дізналися, що я вирішила колишньому свекру машину купити.
А от мій теперішній чоловік мене підтримав, він має велику повагу до Остапа Андрійовича, і вважає, що його людяність вартує значно більше.
В свій час я вийшла заміж за хлопця, якого дуже любила. Він привів мене жити до своїх батьків, бо я сама з інтернату була. Я почувалася настільки щасливою від того, що тепер у мене буде родина, що не побачила того, що Олег, мій чоловік, не дуже добра людина.
Його ставлення до мене відразу було не найкраще, він хотів, щоб я робила лише так, як він бажає. І свекруха мене відразу не злюбила, бо я була бідна, і на її думку, була не варта її сина.
Я від щирого серця намагалася їм обом вгодити, але у мене нічого не виходило, і від безвиході у мене опускалися руки і я часто плакала.
Не стало краще і тоді, коли я народила дитину. Моя маленька донечка надавала мені сил все це терпіти, але ні чоловік, ні його мама не приділяли належної уваги ні мені, ні дитині.
Єдиною людиною, на яку можна було покластися в їхній родині, був свекор, який завжди говорив мені добре, обнадійливе слово, а ще, він купував мені мої улюблені шоколадні цукерки, розуміючи, що в дитинстві у мене точно не було можливості ними ласувати.
Потім мої стосунки з чоловіком стали настільки псуватися, що він почав мене з дому виганяти, я підозрювала, що у нього є інша жінка, і він хоче привести її додому, але я заважаю.
Свекруха тоді підтримала свого синочка і сказала мені, що від добрих дружин чоловіки не йдуть. А свекор дуже про мене переживав. Якось він дочекався, коли нікого не буде вдома, і покликав мене на розмову. Він дав мені доволі велику суму грошей, і сказав, що їх вистачить на перший час.
– Не буде тобі життя з Олегом, так що тікай, дитинко. Сама подаш на розлучення, а з цими грошима не пропадеш, протримаєшся якийсь час, – сказав мені Остап Андрійович.
Виявилося, що свекор продав свої Жигулі, щоб мені допомогти. Бо знав, що його син вже має іншу, і тому він мене підтримав, за що я йому по сьогоднішній день вдячна.
Тих грошей, які він мені дав, і справді вистачило на перший час. Я зняла квартиру, доньку в садочок відправила, а сама влаштувалася на завод на роботу.
Там я і познайомилася з своїм другим чоловіком. Вадим був моїм начальником. Спочатку ми по роботі спілкувалися, я і не думала про ніяке заміжжя, але потім все якось само собою закрутилося.
Спільних дітей у нас з Вадимом не було, а мою Мартусю він виховав як рідну. Донька моя вже виросла, нещодавно заміж вийшла, і я поїхала в Італію, щоб заробити їй на окреме житло.
Коли донька народила дитину, то до неї приїхав дідусь. Остап Андрійович звідкись дізнався про це і приїхав, щоб її привітати. Донька мені по телефону не могла нарозповідатися, яких гостинців дідусь їм з села привіз.
Він розповів, що свекрухи не стало ще кілька років тому, і тепер він живе один. З сином, моїм колишнім чоловіком, він вже багато років не спілкується.
Відтоді дідусь часто приїжджає до внучки в гості. Він подружився і з моїм чоловіком, Вадим від дідуся теж в захваті.
Остап Андрійович має велосипед, і на ньому катається з села в місто, а це дорога не близька, та ще й враховуючи, що він літня людина, йому 75 років.
Скоро у нього буде ювілей, і я вирішила, що куплю йому машину, вибрала не надто дорогий варіант, але тепер свекор зможе хоч щодня до нас приїжджати.
Про сюрприз, який я йому готую, він ще не знає, але я впевнена, що йому сподобається. Він заслужив, я ніколи не забуду те, що він зробив для мене, по суті чужої йому людини.
Добро повертається, і треба робити так, щоб добра у цьому світі було більше! А гроші – це ж лише гроші…