У цю суботу я зустрічалася зі своїми подругами, ну і, звичайно ж, обговорювали, у кого як зараз справи, адже останнім часом ми зрідка зустрічаємося. І хтось з дівчат почав скаржитися на власну свекруху, ну і я разом почала розповідати про свої негаразди з мамою мого чоловіка.
Однак подружки мої лише посміялися, ніхто всерйоз навіть не сприйняв те, що коли свекруха хоче з вами проводити багато часу, то це проблема зовсім не менше тієї, чим коли вона вас не дуже любить.
Так я і сама ніколи й подумати не могла, що й мені колись доведеться скаржитися на те, що мати мого чоловіка хоче стати для мене моєю кращою подругою. Може це я така людина, що спілкуюся мало, але мені це якось не до душі зовсім, як виявилося.
Вся справа в тому, що коли ми ще були не одружені з Андрієм, то його мати вже тоді мені постійно телефонувала просто поговорити по телефону і дізнатися як мої справи. Мені було так дивно це, адже я ніколи не зустрічала такого.
Я дуне не люблю довго розмовляти по телефону довго розмовляти по телефону, тим паче з малознайомими мені людьми, для цього є зустрічі. Тай старша вона за мене. у нас різні інтереси, різне бачення життя.
А телефон для того і потрібен, щоб чітко, ясно та по справі викласти, що тобі потрібно від людини. Але моя мама тоді мене відразу переконала підтримувати гарні стосунки зі своєю майбутньою свекрухою, адже це чудово, що вона вже заздалегідь намагається налагодити зі мною гарні відносини.
Після весілля ми жили далеко від матері чоловіка, і спілкуватися все одно доводилося з нею по телефону. Вона ніколи не говорила нічого зайвого або образливого, але мене все ж трохи дратувала ось ця щоденна балаканина ні про що, а вже не знала, що їй говорити і про що їй розповідати.
Та свекруха несподівано вирішила, що їй дуже самотньо жити в селі та продала свій будинок, купивши, після того, невеличку квартирку в нашому місті. І тепер все дуже змінилося.
Мама мого чоловіка часто буває у нас в гостях. А вірніше я б сказала, що вона приходить в гості саме до мене, а не до сина свого. Мати чоловіка вирішила, що ми з нею як дві подруги.
Вона завжди лізе до мене в душу, розпитує про все, дає, як вона думає, мені мудрі життєві поради. Але ж мені то все не потрібно зовсім, у мене своє життя, а в неї своє.
Як на мене, найгірше те, що свекруха постійно планує зі мною на зустрічі з моїми подругами і походи в кіно. Я розумію, що їй, швидше за все, дуже сумно одній в жити новому місті, але я теж постійно підтримувати і розважати її не можу, хай би залишалася жити там, там у неї і рідні є і друзі. Або тільки через те, що я заміжня за її сином, я повинна бути подругами з нею?
Мої родичі кажуть, що я сама не знаю, від чого відмовляюся. Адже свекрухи моїх подруг не мають до них таких дружніх і добрих почуттів, а навпаки, лише один негатив з їх боку мають. А моя свекруха – хороша людина та добра, і всього лише хоче моєї уваги.
Але я людина практична. Я не люблю порожніх балачок по телефону і небажаний візитів “подружки” в особі матері свого чоловіка. Розумієте, у нас велика різниця у віці та абсолютно різні інтереси.
Я зовсім не хочу ображати свою свекруху простим ігноруванням, а й натяки про те, що мені з нею нецікаво, вона не розуміє, ще й ображається, адже бачить чудово, що я уникаю її.
З Андрієм мені теж якось незручно говорити на цю тему, він, як чоловік, навряд чи зрозуміє взагалі, чому я не задоволена і чому не хочу будувати дружніх відносин з його рідною мамою, тим паче, що людина вона чудова.
Загалом, як не образливо сказати своїй свекрусі, що мені хотілося б з нею спілкуватися тільки як з мамою чоловіка, а не з подругою і бачитися рідше, адже свої справи маю? Ми з нею зовсім різні люди, різного віку, різних інтересів. Невже я винна у цьому? Чи це мій обов’язок дружити з свекрухою, навіть, якщо я не хочу цього?