– Мамо, це не те, що ти подумала, – стала виправдовуватися донька, коли я приїхала додому у відпустку і застала там сваху.
Виявляється, вона у нас гостює вже кілька місяців, і за цей час обжилася навіть дуже непогано, діти її впустили жити в нашу літню кухню. Головне – ніхто не питав моєї згоди, вони просто так вирішили.
Не знаю, як і коли вони збиралися мені все пояснити, але вийшло не зовсім гарно, бо для мене сваха на моєму городі в моєму халаті стала повною несподіванкою.
Я на заробітках в Італії вже 20 років. Поїхала, бо треба було сім’ю із тотальної бідності витягувати, у мене ж нічого не було, крім старої хати, яка от-от розвалиться, і роботи поштарки, на якій я отримувала копійки.
Чоловік у мене був, але крім чарки його більше нічого не цікавило. Він не те, що не заробляв, він ще й виносив з хати те, що у нас було.
В один момент я не витримала і розлучилася з ним, але оскільки йому нікуди було йти, то він залишався жити з нами.
Я вже не могла дочекатися, коли моя донька підросте, щоб я могла на заробітки гайнути. І як тільки Іванка закінчила школу і поступила в технікум, я відразу зібралася і поїхала.
Роботи я не цуралася, шукала там, де більше платять, йшла доглядати літні пари, де я могла отримати до півтори тисячі євро в місяць.
Я відразу взялася за будівництво, донька через кілька років заміж вийшла, чоловіка привела додому, то я вже з зятем стала радитися і будувати.
Іван виявився доволі толковим хлопцем, надійним і роботящим, копійку рахувати він умів, і економити теж, багато чого він робив своїми руками, тож справа з зведенням будинку рухалася швидко.
Тепер моє подвір’я і не впізнати – великий будинок, гарна літня кухня, альтанка, добротна огорожа – все це зробив зять за мої гроші.
Я раділа, дивлячись на все це, бо мої важко зароблені євро діти по вітру не пустили, все вклали в справу і результат відразу видно.
Додому я приїжджаю раз на рік, в основному влітку. І цього року я теж в червні приїхала, про свій приїзд дітей попередила, так що вони були в курсі.
Заходжу я на подвір’я, а мене зустрічає сваха в моєму халаті, яка на грядках щось там сапкою підгортала. Не виглядало, що вона в гості приїхала, складалося таке враження, що вона тут живе.
І я не помилилася, бо лише я зайшла в хату, донька сказала, що нам треба поговорити.
– Розумієш, мамо, тут склалася така ситуація, що Ніні Василівні нема де жити, от ми її до себе і запросили, – стала виправдовуватись донька.
– Запросили на стільки часу? – перепитала я.
– Не знаю, – чесно відповіла донька.
Виявилося, що сваха розлучилася з своїм другим чоловіком. А оскільки житло було його, то після розлучення вона не має де жити. Ще й роботу втратила, і нову знайти ніяк не може.
– Мамо, тобі що, шкода? У нас же місця багато, а вона наша родичка, бабуся моїх дітей, ну не виганяти ж нам її на вулицю, – каже донька.
Я промовчала, бо з ходу навіть і не знаю, яке рішення прийняти, щоб воно було правильним. Як на мене, ситуація не зовсім нормальна, чого це чужа людина має жити у мене на всьому готовому? Ще й невідомо, скільки часу це буде тривати, адже варіантів у свахи небагато.
Що мені робити? Як правильно вчинити в цій ситуації? Я не можу дозволити, щоб сваха вічно жила у нас за мій кошт, але і ось просто так вигнати на вулицю – теж не варіант.
А що б ви зробили на моєму місці?