– Маринко, ось тобі 10 тисяч євро, я знаю, як тобі потрібні гроші, – каже моя мама і дає сестрі згорток з грошима.
Марина зраділа, стала обіймати маму, дякувати, і дівчатка її теж приєдналися, бо бабуся і їм дала по тисячі євро.
А я сиджу за столом і чекаю, коли і мені мама дасть таку ж суму, але мама мило всміхнулася до мене із словами:
– Як добре, що хоч ти, Ірино, сама добре заробляєш і не потребуєш допомоги, – каже.
Я не стала нічого говорити, бо що тут скажеш, але можете собі уявити, як мені було образливо. І справа тут навіть не настільки в грошах, як у ставленні мами до мене і до сестри, яке завжди дуже відрізнялося.
Я розумію, що мені, 40-ка річній жінці моя 60-річна мама нічого не винна, але все ж.
Днями я повернулася з Італії, ми з сестрою гостювали три тижні у нашої мами. Сказати, що я розчарована і засмучена – це нічого не сказати, бо мама вкотре виділила мою сестру Марину.
Так повелося ще з дитинства, що моїй на 2 роки від мене молодшій сестрі Марині, діставалося все, а мені нічого. Їй все завжди сходило з рук, а я отримувала на горіхи навіть за найменшу дрібницю.
Чомусь саме я відповідала за виконання не лише своїх домашніх завдань, але й завдань сестри теж. Бо я вчилася в школі добре, а сестра – так собі.
Я швидко вийшла заміж, у 18 років, і відразу пішла жити до чоловіка. Треба сказати, що батьки мені нічого не дали, від слова зовсім. Мій чоловік старший за мене на 7 років, ми з ним відразу відкрили невеликий бізнес, яким займаємося і до сьогодні – продаємо сантехніку. Справа приносить нам непоганий прибуток.
Живемо зараз ми добре, маємо будинок за містом, який збудували власними силами, ростимо сина. За 22 роки мого сімейного життя я не отримала від мами абсолютно ніякої фінансової підтримки. Чого не скажеш про Марину, мою молодшу сестру.
Вона теж вийшла заміж у 18 років. Станом на зараз у неї троє дітей – три донечки. На жаль, сімейне життя у сестри не склалося, з чоловіком Марина розлучилася, тому мама їй дуже допомагає, практично утримує і її, і її дітей.
20 років тому мої батьки теж розлучилися і моя мама подалася на заробітки в Італію. Батько вернувся до своєї мами в село, а наша трикімнатна квартира дісталася моїй сестрі Марині, вона привела туди чоловіка і вони стали жити практично на всьому готовому, в той час як я з чоловіком у всьому собі відмовляла, економила кожну копійку, щоб швидше збудувати будинок.
Мама в Італії дуже швидко освоїлася, їй пощастило вийти заміж за італійця. Чому я кажу пощастило – бо Маріо і справді виявився дуже хорошою людиною, до того ж, дуже заможним.
Мама працювала, а заробленими грошима ділилася лише з Мариною. І так було завжди, я вже навіть до цього звикла.
Цього літа мама покликала нас обох до себе, сказала, що хоче нам влаштувати відпочинок. Я взяла відпустку і ми з сином поїхали. Приїхала і Марина з своїми трьома дочками.
Мама і справді влаштувала нам чудовий відпочинок, але в кінці дуже неприємно мене здивувала.
Ми вже збиралися додому, мама з Маріо влаштувала нам гарну прощальну вечерю і за вечерею почала роздавати всім гроші. Марині вона дала 10 тисяч євро, а її дівчатам по тисячі кожній. А мені і моєму синові – нічого. Віджартувалася, що ми і так багаті.
Від цієї ситуації незручно стало навіть Маріо. Я ледь не розплакалася. Не тому, що мені дуже потрібні ці гроші, а тому, чого така несправедливість все життя: одній все, іншій – нічого.
Я і справді непогано заробляю, але не так багато, як мамі здається.
Зрештою, мама могла б дати Марині ці гроші так, щоб я не бачила, і тоді б мене не так це зачепило. Не розумію, що це було. І як мені на це реагувати. Прикро, що мама постійно робить між нами таку різницю.