– Ніно, от навіщо ти голову відвертаєш? В колясці ж твій онук, як не крути, – картала одна сусідка іншу, намагаючись присоромити.
Але Ніна Давидівна навіть не думала червоніти, бо вважала, що все правильно робить.
– Так, я знаю, що це син мого сина, але це не робить його моїм онуком, – впевнено і зухвало заявила вона. – Мій Сергій скоро одружиться, і у мене будуть справжні внуки, – каже.
Сусідка дивилася на дівчину, яка везе повз рідну бабусю коляску, а та навіть не думає реагувати, на Ніну, яку знає багато років, і навіть не думала, що вона може так вчинити, і вирішила, що нехай самі розбираються, бо чужа сім’я – темний ліс. Але дівчину їй було щиро шкода.
Свого єдиного сина Ніна Давидівна ростила сама, але це не стало для неї проблемою, бо вона все життя пропрацювала на керівних посадах, і дуже добре заробляла, тож гроші у неї були.
Для Сергійка у неї мало бути все найкраще: і одяг, і школа, і університет, і наречена. Але Ніна щось не вгледіла, і не змогла вчасно припинити стосунки сина з сусідкою Наталкою, тож коли вона почула про дитину, то впевнено сказала, що її син не буде псувати собі життя лише через відповідальність.
– Мій син заслуговує значно кращої долі, – заявила вона.
Наталка була з бідної родини, тому і не подобалася вона мамі Сергія. А сам Сергій хоч і мав почуття до Наталки, та мамі перечити він не смів.
Коли народилася дитина, він відніс дві тисячі гривень, і сказав, що це все, а далі Наталка сама має давати собі і дитині раду.
– Не плач, донечко, – заспокоювала Наталку мама. – Ми хоч бідні, але гідні – самі виростимо цю дитину. А Сергій і його мама ще пошкодують про те, що вони так просто відмовилися від найріднішого.
Переїхати в інший район Наталка не мала змоги, тому час від часу гуляла з коляскою у дворі, а мама Сергія в цей час демонстративно відвертала голову.
Минув час. Сергій таки одружився з дівчиною, яку знайшла йому мама. Аліса була єдиною донькою у своїх багатих батьків, тож ця вигідна партія дуже підходила Ніні, яка була переконана, що лише на таке і заслуговує її синочок.
Ще якийсь час маленький Андрійко з своєю мамою бігав у дворі, а потім Наталки не стало видно, сусіди подейкували, що вона за кордон виїхала.
А Ніна і раділа, бо тепер їй ніщо не нагадувало про прикре непорозуміння, яке сталося з її сином. А Сергій тим часом став обживатися в своєму великому будинку за містом, який подарували їм на весілля батьки Аліси.
Здавалося, от тепер мало б прийти щастя, та не так сталося, як гадалося. Першим викликом для молодої сім’ї було те, що у них не було дітей. Де вони лише не були, що тільки не робили, але нічого не допомагало.
Аліса через це дуже переживала. А Сергій став все частіше заглядати у чарку. Коли все стало дуже погано, втрутилися свати. Батьки Аліси вказали зятю на двері, він від них пішов з тим, з чим прийшов.
А у мами Сергій вже зовсім скотився на дно. Не раз Ніна Давидівна плакала через нього, але розуміла, що аж тепер вона вже нічого не вдіє.
Минули роки. Старенька і немічна Ніна Давидівна сиділа на тій же лавочці під своїм під’їздом, і з острахом чекала повернення свого непутящого сина. Сергій дійшов до того, що не лише сам не заробляв, а ще й забирав у мами всю її пенсію, і якби не сусіди, які їй давали їсти, то вона не знає, як би взагалі прожила.
Попри лавочку проходив гарний, молодий чоловік. Він підійшов до Ніни Давидівни, привітався, і сказав, що він Андрій.
– Мені мама про вас розповідала. Ви – моя бабуся. Я хочу Вам допомогти, – сказав Андрій і витягнув 500 євро.
Він попросив бабусю не розповідати про ці гроші своєму синові, а тримати собі на продукти. А також пообіцяв, що через сусідку буде їй допомагати, він уже з нею про це домовився.
Андрій пішов, а Ніна Давидівна розплакалася. Згадала, як вона колись відвертала голову від коляски. А от внук виріс гідною людиною, і не зміг відвернутися від неї.
Ніколи не знаєш, хто у найважчий час протягне тобі руку допомоги, але головне в будь-якій ситуації залишатися людиною.