Зізнаюся, що мені так незручно, що мама й тато досі допомагають грошима, хоча вони вже старенькі у мене, – якось зізналася мені коліжанка 42-річна Тамара. – Вже перед ріднею своєю соромно, щиро кажучи.
Батькам Тамари обом вже під 70 років. Вони отримують непогану пенсію, до того ж батько Тамари до останнього часу працював на непоганій роботі, тому грошей у них таки достатньо зараз для нормального життя.
До того ж усього живуть мама й тато Тамари дуже економно: нікуди не їздять, майже нікуди не ходять, одяг свій носять роками або навіть десятиліттями, платять лише за продукти та житлово-комунальні послуги за квартиру.
У Тамари з чоловіком та двома дітьми, які ходять в школу так економно жити не виходить зовсім. При тому, що дохід у них можна порівняти з батьківським, живуть вони на ці гроші вчотирьох, платять свій чималий кредит, ростять діток своїх.
Добре, що є тато й мама, які регулярно, ще зі студентських часів, дають Тамарі невеликі, але відчутні для сімейного бюджету гроші, які дуже виручають їх, щиро кажучи.
Практично майже кожен місяць батьки відраховують своїй доньці непогану суму. То подарунок зроблять грошима, то просто так принесуть конверт – мовляв, тато премію отримав на роботі, візьміть собі, вам треба, бо двоє діток вдома.
Тамара намагається відмовлятися, але батьки махають руками, а вона й рада та вдячна за допомогу.
– Бери-бери, і не думай від нашої, такої необхідної тобі зараз, допомоги відмовлятися – каже батько. – Дітям щось купиш. Вам, молодим, потрібніше ніж нам. Скільки нам всього потрібно? Ми своє вже віджили, що нам тепер купувати, куди їздити? Давно не молоді ми з матір’ю вже. Для нас буде найкраще, коли у вас все добре буде.
І Тамара бере з великим задоволенням батьківські кошти, адже гроші їм дійсно зараз дуже потрібні. Без цих подарунків від рідних батьків довелося б зовсім нелегко їм жити.
– Я дуже добре розумію, що в нашому віці вже самим пора допомагати батькам похилого віку! – зітхає з осадом Тамара. – А ми ось навіть по сьогоднішній день, виходить, у батьків беремо самі кошти, майже, останнє. Незручно мені так від того, правду кажучи. А з іншого боку, ми ж у них нічого не просимо. Вони самі дають нам, пропонують, дарують. Їм це не в тягар, і дуже радіють тому, що можуть нам допомогти.
Тамара в своїх батьків єдина дитина, тому давати їм гроші та допомагати більше нікому. Але минулого року, влітку були дуже хороші путівки в гарний санаторій, їм рідня пропонувала поїхати разом, але старенькі батьки не поїхали, бо грошей якраз тоді своїх не мали, відкласти не вийшло. Так і просиділи вдома удвох.
Тамара про це дізналася лише потім, плакала, що батькам не могла допомогти, лише ще в них гроші брала. А цього року наче забулося все, їм так важко живеться, що вона не відмовляється від допомоги батьків, хоча знає, що віддають вони ледь не останнє.
Та в Тамари кредит, двоє малих дітей, тому вона бере батьківські гроші, бо без них вони самі не впораються. Але хіба правильно це?