Зараз я таки припускаю те, що деяким людям моя історія видасться не більше ніж незрозумілі скарги старої жінки, проте нехай так, адже мені зовсім ні з ким поговорити і навіть порадитися.
Почну з того, що я вже давно немолода жінка, останнім часом не дуже добре себе почуваю, на жаль. І зараз я дивлюся на своє життя під іншим кутом та зовсім не розумію, де допустила таку серйозну помилку.
На скільки я пригадую зараз, все почалося в той момент, коли мене залишив мій чоловік. В один важкий день Іван просто сказав, що покохав іншу та, залишивши мене з двома нашими дітьми, зібрав свої речі та спокійно поїхав в інше місто.
Я тоді так розчарувалася засмутилася, адже одній мені утримувати двох дітей було дуже складно та це й зрозуміло. А Іван і не думав допомагати мені з дітьми, ніби нас в його житті ніколи й не було.
Вже зараз я досить таки чудово розумію, що тоді моїм дітям швидше потрібна була моя увага та присутність, ніж гроші.
Але я намагалася з усіх сил, щоб у нашій сім’ї все було. Працювала з ранку до ночі, намагалася встигати все та відразу, аби лише моїм дітям було добре та комфортно в житті.
Згодом мої діти виросли. вже давно дорослі люди, у кожного з них тепер свої турботи. Я вже майже 7 років, як вийшла на заслужену пенсію, але я людина досить забезпечена, адже всі ці роки я дуже багато та важко працювала, намагалася забезпечити нам усім хороше життя і майбутнє дітям своїм, заощадження у мене досить немаленькі, дякуючи долі.
Але, не дивлячись на те, що я на пенсії сиджу та можу проводити вдосталь часу зі своїми дітьми, відчуваю я себе в цей період дуже самотньою. В гості діти мене до себе не кличуть зовсім, а самі приїжджають лише на Новий Рік та Різдво. І це при тому, що живемо ми з ними в одному місті.
А нещодавно я провела в стаціонарі, на жаль, більше тижня. Прогнози лікарів, на жаль, були невтішні для мене. І ось тоді зібралися біля мене мої діти, і навіть племінники поприходили усі.
Усі сусідки по палаті зі мною з заздрістю дивилися на мене та говорили, які у мене добрі та дбайливі родичі. А я ж зрозуміла, що вся справа в тому, що вони просто відчули, що запахло грішми.
Справа в тому, що вони дуже добре знають, що заповідати мені є що, крім заощаджень є трикімнатна квартира та велика дача в передмісті.
Як тільки я повідомила дітям, що мені сказали фахівці і прогнози їх невтішні, і нічого хорошого мене не очікує, так відразу ж з їхнього боку посипалися візити один за іншим, постійні дзвінки з турботливими питаннями та нескінченні запрошеннями в гості, чого раніше ніколи не було.
Решта моїх найближчих родичів, до речі, від них не відстають. За часів моїх звичайних нездужань такої активності не спостерігалося від них ніколи.
Діти ніколи останніми роками не проявляли до мене ніякої цікавості, теплоти ті любові. А зараз мало не щодня приходять до мене, кожен намагається догодити чим може, улесливо зазирають мені в очі, але ні щирості, ні доброти від них я не бачу. Все через спадок вони зараз танцюють біля мене, на жаль.
Останніми днями, коли я на все це дивлюся, у мене з’являються думки переписати все на свою сусідку, нехай вона мене і доглядає, хай хоч за гроші, зате мені не буде так образливо. Бо рідні діти тільки гроші мої люблять.
Сусідка самотня, чоловік залишив її з двома дітьми, як колись мене. У нас з нею гарні відносини, я їй довіряю.
Чи, можливо, я помиляюся? Можливо, діти просто зрозуміли, що можуть втратити мене і в них заговорила совість та вони хочуть більше часу провести зі мною, щоб не шкодувати потім, коли не стане мене? Чи все це дійсно лише через спадок? Як тут дізнатися правду мені?