Мені зараз 39 років, і я прожив в шлюбі зі своєю дружиною майже 14 років. У нас з Оленою є син, йому 9 років вже.
Жилося всі ці роки нам дуже непросто.
Справа в тому, що я вже 8 років їжджу на заробітки за кордон, і вдома проводжу дуже мало часу. Цілком зрозуміло, що за стільки часу моїх поїздок ми з дружиною стали одне одному майже чужими людьми, адже зберегти хороші та міцні відносини дуже складно за стільки років на відстані.
А рік тому моя моя Олена подала на розлучення. Я намагався її відмовити, дуже хотів зберегти нашу сім’ю, просив подумати. Адже всі ці роки я важко працював заради дружини з сином весь цей час старався заради них.
За весь цей час ми змінили нашу невеличку однокімнатну квартиру на трикімнатну, зробили там хороший ремонт, купили машину та дачу добротну. Ну, хіба я даремно так старався весь цей час, я ж заробив багато, це все, що ми маємо, куплено за мої гроші?
А Олена, виявляється, за цей час, поки мене не було останні роки, знайшла собі іншого та вже як рік мені говорила неправду.
Загалом, коли я про все це дізнався, без роздумів погодився на розлучення з нею, адже зраду таку дуже важко пробачити.
Але для мене це все закінчилося сумно, бо моя дружина відстояла собі все наше майно, адже поки я був за кордоном. вона займалася оформленням нашого майна та усіма документами.
Через те, що мене постійно не було вдома, оформляти покупки мені було ніколи, зі зрозумілих причин. Тому практично все дружина оформила на себе, тільки дача була на мені.
Навіть всі грошові заощадження лежали в банку, але оформлені на Олену. Я коли розлучався, взагалі не думав про поділ майна, я просто забув про це геть, думав потім якось розберемося. Я навіть гадки не мав, що так справа повернеться, мені складно було змиритися з цим.
Тепер виходить так, що моя колишня дружина буде жити з іншим в квартирі, яку я купив за свою працю. Користуватиметься всім, на що я заробляв довгі роки наполегливої праці. Ну, якби це синові потрібно було зараз, я б погодився.
А так Олена забрала у мене все, для чужого чоловіка. Від того мені дуже прикро. Але я не можу собі дозволити змиритися з цим, що я маю почати життя з нуля.
Я навіть зараз не знаю, як зараз це зробити: як лише згадаю про зраду колись близької людини, відразу руки опускаються. Сам себе вмовляю, що бувають і ситуації гірше в житті у інших людей, а гроші я собі зароблю, бо ще маю трохи сил, але складно сприйняти все, що відбулося.
Тепер я буду їздити далі на заробітки в Польщу, а коли приїжджатиму в Україну буду жити на дачі. Через три роки куплю собі непогану квартиру, сподіваюся вдасться заробити, адже я ні на що не витрачатиму тепер. А там може і по-іншому життя налагодиться.
Прикро, що син буде жити без мене, хоча все, що в них є заробив я сам. Ну, я думаю, через пару трійку років він сам визначитися хто правий, а хто ні, адже підросте і багато чого сам зрозуміє.
Дуже прикро, що моя дружина не оцінила того добра, яке я робив для своєї сім’ї. Моя родина не хоче, щоб я з цим змирився, рідні просять, щоб я йшов у суд і пробував повернути своє майно. Але чи можна тут ще щось зробити?