– Ти знову вчора прийшов пізно додому, Павле, може поясниш, в чому справа? – намагалася я з’ясувати хоч щось, але в мене складалося враження, що все це як горохом об стінку – він мене просто не чує.
Достукатися до свого чоловіка я не могла, отак змінилася людина в один момент до невпізнання, і я нічого не могла змінити.
На той час ми з Павлом прожили 18 років разом. Одружилися, бо любили одне одного. Перші випробування у нас почалися тоді, коли ми зрозуміли, що живемо вже 5 років, хочемо дітей, а їх немає.
Лікарі нам казали, що треба просто почекати, бо видимих причин немає. Так і сталося, через 6 років нашого шлюбу я народила двійню. Тоді чоловік літав від щастя, та й я теж.
Ростити двійнят було непросто, але ми впоралися. Тоді нам дуже допомогли батьки з обох сторін. Стало трохи легше, коли наші хлопці в школу пішли, і я змогла на роботу вийти.
Все було нормально, ми жили як всі, але потім наші стосунки із чоловіком різко зіпсувалися. Він почав постійно десь пропадати та прикриватися роботою. Я вірила йому, хоч, як потім з’ясувалося, дарма.
Якось я помітила, що у мого чоловіка з картки банк стягує великі суми. Стала я питати у нього – що це таке, а він зізнався, що брав дуже великий кредит і тепер його сплачує.
Сказати що я була ошелешена, це нічого не сказати. На що він брав ці гроші? Він що – машину купував, чи ремонт робив? Чи бодай яку техніку додому придбав? Нічого. Але ж на що він витратив ці гроші?
Звичайно, я закотила сцену. Чоловік, замість того, щоб щось мені пояснити, зібрав речі і пішов із дому.
Жили ми у його квартирі, яка була куплена його батьками і за документами досі належала свекрусі. Свекри мене не стали проганяти. Вони розуміли, що я не можу піти з двома дітьми надвір.
Чоловік хотів тишком-нишком продати цю квартиру, але свекруха його швидко присадила і сказала, щоб я про таке навіть не переживала – вона цього не дозволить.
Пізніше стало відомо, що чоловік захопився іграми. Він програв досить велику суму та сподівався відігратися. Потім думав продати квартиру, закрити борги та повернутися до колишнього життя. Та я не дала.
Ми з дітьми були прописані у цій квартирі. Свекруха звернулася до суду, щоб її сина звідти виселили. Вона мала на руках усі документи, адже вона купувала це житло, а також чеки про оплату комунальних послуг. У результаті суд схвалив її позов.
Колишній чоловік був дуже злий через це на мене. Він розумів, що мама все це витворяє через мене. Він то вибачався, то казав, що мене виселить. Але свекруха твердо стояла на своєму – в цій ситуації вона була повністю на моїй стороні.
– Марино, щоб легше було, я перепишу цю квартиру на тебе, – якось сказала мені свекруха.
Я була приємно вражена. Погодьтеся, що не кожна мама вибере невістку. Але моя свекруха виявилася дуже людяною і справедливою. Вона мала не одну розмову з своїм сином, давала йому шанс виправитися, але коли зрозуміла, що він не зміниться, то сказала мені, що без нього мені краще буде.
– Не хочу я, Марино, щоб сини твої дивилися на приклад свого батька, – сказала мені вона.
Суд ми виграли. Чоловіка з того часу я більше не бачила. Він ні з ким не спілкується та не цікавиться дітьми.
Нині ми живемо так, як жили, лише без нього. Свекруха переоформила на мене нерухомість. Вона сказала, що їй буде так спокійніше.
А що я? А я щаслива, адже у мене є дах над головою та здорові дітки. Більшого не треба.
Якби не батьки колишнього чоловіка, я точно виявилася б на вулиці.
Своїй свекрусі я дуже вдячна за її розсудливість та людяність, таких людей як вона я зустрічала небагато. Вона і досі дуже нам допомагає, а мої сини не уявляють собі життя без улюбленої бабусі.