– Могли б і більше подарувати, не щодня твоя рідна сестра заміж виходить! – чую, як по телефону картає свекруха мого чоловіка.
– Мамо, ми подарували 30 тисяч гривень, невже це мало? – виправдовується чоловік.
– Звичайно, що мало. Я все розумію, ти зараз менше заробляєш, але про весілля сестри було відомо ще в минулому році, так що ти міг відкладати, – не вгаває Ірина Петрівна.
“Як 30 тисяч? Ми ж з ним домовлялися, що дамо 20 тисяч. Виходить, чоловік мене обдурив, мені сказав одне, а зробив інше”, – промайнуло в мене в голові.
Про те, що мій чоловік подарував своїй сестрі на весілля аж 30 тисяч гривень я дізналася випадково. Це, начебто, і невеликі гроші, але для конкретно для нашої сім’ї – це цілий статок.
Зараз працює один чоловік, а я з дитиною сиджу в декреті. До декрету у нас з ним не було фінансових проблем, ми обоє працювали, мали доволі високі зарплати, тому дозволяли собі в магазині не дивитися на цінники, а брати ті продукти, які нам хочеться.
Тепер майже три роки я сиджу вдома, і тільки в декреті я побачила, що мій чоловік такий дріб’язковий. До декрету таких проблем ми не мали.
Чоловік змінився після народження дитини. Він став жадібним та дріб’язковим. Матері та сестрі допомагає з розмахом, а для мене з дитиною грошей шкодує.
Чоловік вважає, що у декреті мені багато не треба. Але доходить вже до того, що я на предмети гігієни для себе і для дитини маю в нього просити гроші.
Він втратив високооплачувану роботу, влаштувався на іншу, яка підвернулася, але тут у нього зарплата значно нижча, і він замість того, щоб шукати щось краще, вирішив економити на мені і дитині.
Я пишу список, що треба купити, наприклад, банани, масло, м’ясо, і він приносить один банан, одну маленьку пачечку масла, і одне куряче філе для дитини. Виходить так, що я не заслужила з’їсти банан.
– У нас грошей немає. Он є яблука, які мама з села передала, їж, – каже чоловік.
Яблука це добре, але інколи хочеться і банан, і ще щось, а у мого чоловіка жорстка економія. Щоправда, це правило стосується лише нас з дитиною, а своїй мамі і сестрі він нічого не шкодує.
Я навіть не знаю, що мене більше зачепило, те, що чоловік віддав таку велику суму, чи те, що він мені збрехав.
Я дочекалася закінчення розмови, чоловік поставив слухавку, я його питаю, що це таке, адже ми домовлялися, що поставимо в конверт 20 тисяч. Його родичі мали б нас зрозуміти, адже у нас дитина маленька, і працює один лише чоловік.
– Вибач, я дозичив ще 10 тисяч, бо класти в конверт неповних 500 євро мені було соромно, – пояснив чоловік. – А тобі я нічого не сказав, бо знав, що ти будеш проти, – каже.
Та свекрусі виявилося замало навіть 30 тисяч. Вона вважає, що ми, як рідні, мали б подарувати не менше тисячі євро.
Мама його вичитувала майже пів години, згадала і про те, що не так вона його виховувала, і про те, що їй перед сватами соромно, що родичі не уважили пристойними сумами наречених.
То виходить, що ми і в немилість свекрусі потрапили, і в борги влізли, і знову ще більше будемо економити на собі.
– А чого ж ти гроші не зичив, коли казав, що на фрукти і м’ясо у тебе грошей немає? – питаю.
– Бо без цього можна обійтися. А весілля у сестри один раз, – заявив чоловік.
Мене ця ситуація настільки дістала, що я не хочу більше терпіти. Якщо нічого не зміниться, взагалі на розлучення подам.
А як ви вважаєте, чи правий в цій ситуації мій чоловік?