Я студентка. Додому їжджу не часто, тому що далеко та сильно б’є по кишені. Наближалися літні канікули. Успішно склавши іспити, збирала свої речі. Так сталося, що перед від’їздом мене затримали подруги. Хотіли відзначити закриття сесії. На вокзал я мчала на усіх парах, але на свій автобус не встигла. Довелося їхати потягом.
Зазвичай я уникала такі поїздки, тому що це надто довго та й сусіди по купе не завжди приємні трапляються. Оскільки бронювала місце я надто пізно, то залишилося лише місце на верхніх полицях. У вагон я забігла останньою.
Два нижні місця були зайняті жінкою із дітьми. На верхній полиці спав молодий хлопець, швидше за все теж студент. Я зайняла своє місце й намагалася заснути, але через галас та крики дітей це важко було зробити. До того ж голод давав про себе знати. У животі бурчало так, що аж в голові паморочилося.
-Пані, дозвольте мені пообідати за столом – звернулася я до жінки із дітьми.
-Дівчино, хіба ви не бачите, що там мої діти граються. Потрібно було займати місце внизу.
Вибору у мене не залишалося. Дістала із сумки тістечка та сік й почала обідати. Не встигла ще й шматка відкусити, як потяг різко загальмував. Моє тістечко випало з рук й опинилося на голові у жінки, що не дозволила зайняти стіл. Мало того, сік упав на стіл й зіпсував дітям розфарбовку.
Який же ґвалт вона зчинила. Звинувачувала мене в тому, що я зробила це навмисне. Ну звісно, я навмисне зіпсувала свій перекус, щоб їй насолити. Така собі перспектива. Дякувати богу, що ця жіночка та її невиховані діти зійшли на наступній зупинці. Поїсти мені все-таки вдалося. Хлопець із верхньої полиці поділився зі мною шоколадкою.
Решту шляху обійшлося без пригод. Мабуть, це моя остання поїздка потягом. Наступного разу краще потерпіти й все ж таки поїхати автобусом.