Але хіба могла мама 4-х дітей, жінка з села, дозволити собі поїхати на море? І грошей на це було, і часу, так що залишалося лише мріяти.
Про мамину мрію знала лише її старша донька, яка і вирішила купити мамі цю путівку, щойно лише почала заробляти гроші.
– Мамо, це тобі, і не думай навіть відмовлятися, – простягнула Оксана мамі конверт.
– Доню, але ж це занадто дорого. Краще б ти собі щось купила, – на очі Віри набігли сльози.
– А ти уважніше придивитися, мамо, я з тобою поїду, – радісно повідомила дівчина.
Оксана народилася в багатодітній родині, де була старшою серед чотирьох дочок. Її дитинство пройшло в селі, де життя завжди було насичене важкою працею: город, господарка, догляд за молодшими сестричками.
Змалку Оксана привчилася до відповідальності, адже на її плечах часто лежала допомога мамі по господарству. Хоча родина жила в скромних умовах, Оксана ніколи не скаржилася на життя. Вона завжди вважала, що важка праця формує характер, а труднощі загартовують дух.
Мама була вдячна Богу за таку доньку. Оксана не тільки допомагала в домашніх справах, а й підтримувала молодших сестер, завжди знаходячи час для навчання.
Дівчина через свою наполегливість до знань закінчила школу з золотою медаллю, і сусіди захоплювалися її вміннями та відповідальністю. “Не дитина, а золото!” – так характеризували Оксану сусіди і родичі, які її добре знали.
Оксана завжди мріяла про краще життя для своєї родини. Вона ставила перед собою цілі і вперто йшла до них. Після закінчення школи вона вирішила поступати в інститут. Однак мама хвилювалася, адже грошей на навчання не було. Та Оксана вирішила не здаватися.
Вона зібралася в обласний центр і без жодного попередження подалася на екзамени. Комісія була вражена її знаннями і рішучістю. Професор, який проводив прийом, вирішив її перевірити, і на співбесіді запитав її, чому вона прагне вищої освіти.
Оксана відповіла щиро, чим неабияк вразила усіх викладачів, а особливо літнього професора: “Щоб сім’ї допомогти. Важко нам усім. А я в «люди виб’юсь», усім допоможу.”
Це зізнання вразило літнього викладача, і він вирішив підтримувати дівчину у навчанні.
Під час навчання Оксана не брала грошей у батьків. Вона отримувала стипендію, підробляла на різних роботах і всю зарплату відправляла додому.
Оксана мріяла виконати дві найбільші мрії своїх батьків: повернути батькові перстень, який він продав, коли в родині не було грошей, і подарувати мамі путівку на море.
Цей перстень був особливим для тата – золота печатка, подарована йому батьками на весілля. Але коли в родині не стало грошей, батько був змушений розстатися з дорогим для нього подарунком, продавши його одному їхньому родичу.
Донька вирішила, що назбирає грошей, і викупить в цього родича батьковий перстень. Коли Оксана вже майже назбирала достатню суму на перстень, її мрії раптово обірвалися.
В той день вона здавала останній екзамен, коли її викликали в деканат. Дівчина йшла туди і навіть не уявляла, яку страшну звістку почує.
До телефону її кликала мама.
“Тата більше немає,” – тільки й змогла сказати мама, витираючи сльози.
Для Оксани це була надзвичайно сумна новина. Весь тягар піклування про родину тепер ліг на її плечі. Оксана відчувала, що повинна стати опорою для своїх сестер і матері.
Після втрати батька вона ще більше замислилася про своє майбутнє. Оксана вирішила, що не зможе залишити маму і сестер без підтримки.
Вона закінчила інститут з відзнакою, отримала диплом і знайшла роботу. Весь свій заробіток вона продовжувала відправляти додому, допомагаючи родині.
Пройшло кілька років, і, нарешті, Оксана змогла втілити свою давню мрію. Вона купила путівку на море для мами, розуміючи, що та ніколи не бачила моря, але мріяла про нього все життя.
У Віри і справді не було шансів поїхати на море. Грошей для цього у неї не було.
Вона навіть не підозрювала про те, що задумала її дитина. Тому була вражена до глибини душі вчинком своєї старшої донечки. І справа була навіть не в грошах, а в тому, що Оксана вміла помічати найменші дрібні і потреби близьких людей.
“Яка ж я вдячна тобі, донечко!” – з захопленням казала мама, стоячи на березі моря, дивлячись на безкрайні хвилі. Такою щасливою вона вже давно не почувалася.
А Оксана була щаслива бачити маму усміхненою і задоволеною. “Не більше, ніж моя любов до тебе, матусю,” – відповідала вона, відчуваючи гордість за те, що змогла подарувати неньці цю мить щастя. Мама, котра все життя працювала в поті чола, нарешті могла відчути радість і красу життя.
Сім’я Оксани зміцніла завдяки її рішучості та силі духу. Вона продовжувала мріяти, але вже про нові досягнення – про те, як забезпечити майбутнє своїм сестрам, дати їм можливість навчатися і реалізувати свої мрії.
Оксана знала, що життя складне, але також розуміла, що немає нічого неможливого для тих, хто вірить у свої сили та підтримує один одного.
Таким чином, Оксана не лише виконала свої мрії, а й стала взірцем для своїх сестер, показавши, що зусилля та любов здатні змінювати життя.
Вона була впевнена, що, незважаючи на всі труднощі, їхня родина завжди буде разом, і саме це робить їх сильними.
Уся родина була вдячна старшій сестрі за її турботу про всіх. Адже в клопотах про інших вона зовсім забула про себе. Мама і молодші сестри постійно молилися за те, щоб у Оксани склалося особисте життя, адже вона як ніхто інший заслуговує на щастя.
І таки вимолили у Господа доброї долі для неї. Оксана вийшла заміж за дуже хорошого чоловіка, з яким разом досягли багато чого, двох донечок народили. Тепер уже сестри і мама допомагали їхній родині як могли.
Що не кажіть, а мати добрих дітей нині – то велике щастя і благодать від Бога.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.