“Вірна своїй азійській системі нахабних шахрайських прийомчиків, грає Росія легковір’ям цивілізованих країн …
Сподіваючись на боягузтво і осліплення Західних держав, вона намагається відразу залякати Європу, висуваючи на першому етапі хамські, абсурдні вимоги, з тим щоб на другому етапі” благородно “відступитися від частини цих вимог і “піти на компроміс”, отримавши рівно стільки, скільки й було потрібно. Російський ведмідь здатний на все, якщо він думає, що інші звірі в лісі ні на що не здатні …
Російські дипломати кидають західним правлінням одну ноту за одною, як собакам кидають кістки, щоб відвернути їхню увагу і виграти час …
… Сама кидається в очі особливість російської політики. Вона є дивовижна сталість не тільки її цілей, але і коштів, абсолютно не залежать від того, що за уряд стоїть в даний момент при владі. У тій кризі, яку ми спостерігаємо нині, немає жодної риси, жодного процесу, жодного документа, якого ми не знайшли б у всіх попередніх міжнародних кризах, розв’язаних Росією. І якщо успіх цієї спадкової політики говорить про слабкість західних держав, то тужлива однаковість її принципів є показником внутрішнього варварства Росії …
…Захід не наважується на ту єдину політику, яка одночасно досягла б двох цілей: забезпечення миру і збереження власної гідності. На зарозумілість самодержця відповідає він [Захід] знаками, які тим тлумачаться як боягузтво. Якби західні держави з самого початку говорили б чоловічим голосом, відповідником їх справжнього військової та економічної могутності і їх відповідальності перед світом, якби вони відразу показали, що хвастощі і жести імпоновані їх не вражають, то цар не тільки тут же залишив всі свої агресивні наміри, а й зазнав би відносно цих держав інше почуття, ніж те презирство, яке зараз тліє в його серці.