Чи носили бороду слов’яни? Яким було відношення до бороди в часи наших предків. Ці теми вже давно хвилюють українців, а особливо тих, котрі полюбляють носити бороду. Спробуємо провести невеличке дослідження: як ставилися до бороди у всі часи, зібравши факти та уважно проаналізувавши їх.
Борода у чоловіків мала приблизно те саме значення, що й коса у жінок. Це був символ – чоловічності, мудрості, честі й гідності. Чоловіків без бороди на Русі майже не було, а у тих, у кого вона не росла – звали жоноликими і не мали жодних справ.
Чоловікові без бороди дуже важко було створити сім’ю, він вважався нездатним до продовження роду. Рослинність на підборідді служила ще й своєрідним засобом заспокоєння – погладжуючи бороду чоловік міг заспокоїтися і зосередитися на проблемі. Саме тому усі волхви та мудрі філософи завжди зображалися із бородами. Борода була своєрідним “інструментом”, котрий допомагав налаштуватися, заглибитися, поринути у суть проблеми. Крім психологічної допомоги, борода була ще й індикатором здоров’я. По ній визначалась фізична та статева сила чоловіка. Вважалося, чим густіша борода у чоловіка, тим краще його “порода”. Ті, у кого на обличчі була рідка рослинність – вважалися виродженцями. А зовсім безбороді практично завжди були неодружені. Випадання ж бороди вважалося дуже поганою прикметою за якою стояли важкі хвороби і погана генетика.
Кий, Щек, Хорив засновують Київ. Усі чоловіки з бородами
Народ поважав бороду, кажучи: “борода на честь, а вуса і у кішки є!”. На Русі про людину, яка сильно осоромилася казали: “власну бороду обплював!”. Чому? Справа в тому, що борода вважалася у дорослих чоловіків найважливішим символом честі. Смикнути за бороду і тим більше плюнути в неї було жахливим образою, за яке могли викликати на поєдинок, якщо не вбити на місці.
Так, згідно з «Псковської судної грамоти» (XIV – XV ст.), за пошкодження або насильницьке позбавлення бороди потрібно було заплатити гігантський на той час штраф – 12 гривень. Найстрашнішою образою вважався плюнути в бороду. В “Руській правді” були прописані норми, які карпали того, хто нанесе шкоду іншому бородатому чоловіку: А кто порветь бородоу, а въньметь знамение, а вылезуть людие, то 12 гривенъ продаже; аже безъ людии, а в поклепе, то нету пpoдaже. (Руська правда (с) 11-12 ст.)
У літописах чимало епізодів, коли до князя приходили посланці з абсурдними вимогами і їм мовчки відрізали бороди й відправляли додому. І цим було сказано більше, ніж тисяча слів.
З середньовічної історії відомі випадки, коли битва між арміями відкладалася до тих пір, поки воїни з обох сторін не підвяжуть особливим чином свої бороди, оберігаючи їх від осквернення. Посол, якому при виконанні його місії підпалили або вирвали бороду, не доповідав своєму царю про оголошення війни – той бачив це й так. А вчені-історики пишуть, що стародавні римляни завели звичай наголо голити бороди саме заради того, щоб усунути можливе джерело конфліктів: немає бороди – і смикнути нема за що!
Арабські письменники ібн Хау-каль (X століття) і Ід-Рісід (XI століття) пишуть про те, що слов’яни заплітали бороду в коси і прикрашали їх стрічками (звичай русів).
Існує стереотип, що слов’яни не голили бороду, тому що в той час неможливо було доглядати за волоссям, панувала антисанітарія, не було інструментів для бриття й так далі. Це все нісенітниця. У слов’ян був великий набір інструментів особистої гігієни, догляд за собою був на першому місці. Археологами знайдено безліч бритв та ножів, які застосовувались для догляду за волоссям, за бородою.
Бритви. А — бритви першого типу: 1 — XIII ст. (14-17-1024); 2 — XIII ст. (13-17-297); 3 — XIII ст. (13-17-288); Б — бритви другого типу: 4 — XIII ст. (12-14-453); 5 —XIII в. (11-13-1044); 6 — кінця XIII ст. (10-11-974).
В українському жниварському обряді досі зберігся вираз – “спасова”, “дідова”, “Волосова борода”. К.Копержинський, описуючи обрядові дії, пов’язані з «бородою», згадував символічну оранку серпами з наступним «боронуванням» зораного поля пальцями. Іноді «бороду» обсипали зерном або клали під неї шматок хліба і дрібку солі. Чимало дослідників вбачають у цьому звичаї пережитки жертвоприношення матері-землі. Існувало повір’я, що в «бороді» знаходять притулок польові духи. Вірили також, що останнє колосся зберігає врожайну силу поля до наступного року, тому його заламування і зав’язування повинне було сприяти переходу цієї сили в землю.
Невідомо звідки пішов міф, що українці не носили бороди і це був привілей лише російських чоловіків, за що останні й отримали відповідне прізвисько. Та насправді це не зовсім так. Відомо, наприклад, декілька автопортретів Тараса Шевченка з бородою, а також його «бородатий» фотопортрет.
Бородані все життя оточували Лесю Українку. Бороду носив її дядько Михайло Драгоманов, старший брат Михайло Косач, коханий Сергій Мержинський (щоправда білорус за походженням) і чоловік Климентій Квітка
Петро Сагайдачний з бородою
Етимологічно слово “борода” утворене від часток – “бо” і “род”, тобто “богород”, представник божого роду або нащадок богів, носій духа роду. Слово має має аналоги у всіх інших слов’янських мовах та навіть з санскритом. Так, етимологічний словник Фасмера подає такі дані:
Происходит от праслав. *borda, от кот. в числе прочего произошли: ст.-слав. брада (др.-греч. γένειον), русск., укр. борода́, болг. брада́, сербохорв. бра́да, чак. бра̄да̏, словенск. bráda, чешск. brada, польск. broda, каш. barda, broda, в.-луж., н.-луж. broda. Праслав. слово восходит к праиндоевр. *bhar-dha «борода»; родственно лит. barzdà, латышск. ba^rzda, bā́rda, др.-прусск. bordus, лат. barba (вместо *farba), др.-в.-нем. bart «борода». Далее, возм., близко к др.-сакс. bursta «щетина».
Схоже, що від “бороди” походить й інше українське слово “борозда” – залишена на краю прокоса висока трава. Що цікаво у тюркських мовах немає відповідників. Чому? Борода у тюрків не росла – широко були розповсюджені саме вуса, а тому найближчий аналог “burut” – в узб. murt «вуса», в туркм. murt «вуса», каз. мұрт «вуса».Таким чином борода на обличчі – це достоїнство, у першу черну, слов’ян, русичів і символізувала вона зв’язок з попередніми поколіннями, з предками і дідами. Збрити чи пошкодити бороду – тим самим обірвати зв’язок зі своїми пращурами, родом. І всіх богів переважно зображали з бородами. Давньоруські кудесники, знахарі, травники теж завжди носили бороду. Важко собі уявити безбородого волхва. Борода символізувала предків. Взагалі волосся є одним із осередків життєвої сили в людині. Згадаємо хоча би біблійного богатиря Самсона, чия сила містилася в “семи косах голови його”, і стрижене волосся, яким нема чого потрапляти в руки злим чаклунів.Не випадково у казках чародії висмикували волоски зі своєї бороди – без цього магія не спрацьовувала. Чоловічу бороду можна порівняти з косою, у якій містилася вся жіноча сила і достоїнство. Так само обрізати косу було осквернити, осоромити дівчину перед всім селом.В одному з музеїв зберігся документ – скарга селян на пана, який образив таким чином служку. До листа додано і речовий доказ – ріденька дівоча косичка. Кажуть, чиновники дали хід справі і панка оштрафували. В епоху язичництва він нажив би собі набагато більших неприємностей.
Довге волосся символізувало зв’язок з небом і космосом (звідти – косми, коси), а борода – зв’язок з родом і землею. Чоловік, який носить бороду, володіє духовною силою. Борода дає найсильнішу інтуїцію, що допомагає вирішувати найскладніші ситуації. Борода – це духовний зв’язок з предками і вільнодумство.Людина, позбавлена такого потужного джерела енергії, втрачає духовний зв’язок з предками і вільнодумство, у неї затуманюється свідомість, і нею можна керувати як завгодно. Борода – символ влади, символ господаря. Чоловік – це свого роду, уособлення Бога, і тільки він спочатку повинен все першим зачинати. Досі зберігся вислів: “Бога за бороду впіймати!”.
Рабів і тюремщиків у давні часи вибривали наголо
У 1698 році Петро I, чудово розуміючи, наскільки велике значення має борода для слов’ян, ввів відомий указ «Про носіння німецької сукні, про гоління борід і вусів …» Указ був сприйнятий народом вкрай негативно, тих, хто голив бороду, стали називати «босе рило» і справ ніяких з ними не мали. Тоді Петро вчинив простіше – він ввів податок на носіння бороди за аналогією з «прогресивними європейськими країнами». . Податок дорівнював річній зарплаті солдата. Іншими словами, борода у слов’ян стала неймовірною розкішшю. Так, з мерзенного Петра почалося «вигнання бороди» з слов’янської культури.
Тим, хто сплатив податок на бороду видавалася саме така монета
Те, що вуса – це ніби-то символ воїна, спецназу – міф. Усі військові насправді чітко слідували царському указу і моді, яка в ті часи панувала. Різниця всередині військових по вусатості пояснювалося швидше класовою ознакою. Так, начальники (офіцери, генерали) були голеними, але їх солдати могли бути вусатими. Цікаво, що в опублікованій доповіді дослідницької групи Xegis Solutions йдеться, що бороди мають пряме відношення до бойової ефективності. “Ми взяли 100 осіб, 25 осіб зі спецназу у яких були бороди і 25 спецназівців у яких борід не було, 25 з регулярної армії, яким було дозволено відрощувати бороди для досліджень і останні 25 були з регулярної армії без борід. Всі 100 брали участь в бойових зіткненнях в Афганістані ” Результати досліджень були приголомшливими, з 50 солдатів з бородами ніхто не був поранений або вбитий, точність стрільби у них була значно вищою, ніж у солдатів без борід. У солдатів у яких не було борід був високий рівень несправності особистої зброї і з ними весь час відбувалося якесь лайно.
За царювання Миколи І (перша половина XIX століття) у Росії «височайшим» указом було заборонено цивільним урядовцям носити вуса. Натомість військові повинні були бути вусатими. Через це наш Тарас Григорович у своїй повісті «Близнюки» іронічно називає російських військовиків «усатое сословіє».
В епоху Великої французької революції чоловік з вищих класів являв собою взірець гермафродита – голене обличчя, перука, котра мало відрізнялася від жіночої зачіски, кольорові панталони, стрічки, мережива… Туалет, одягання модника за тривалістю, ретельністю не відставали від жіночого. Чоловіки пудрилися. Вважалося вже не достатнім просто голити обличчя, потрібно було видалити волосся і на голові, замінивши їх штучними волоссям, більш благородного і красивого виду. З тих пір майстер по зачіскам називається “перукар”, тобто виробник перук.
Проте, повністю «зжити» бороду так і не вдалося. Більш того, на сьогоднішній день борода знову «входить в моду». На жаль, більшість з молодиків не усвідомлюють наскільки глибоке значення має борода. Але важливий хоча б сам факт, бо це хоч якесь, але повернення до кореня, забутих традицій.
Борода в різних традиціях світу
У Месопотамії за тисячоліття до нашої ери ассирійці носили розкішні бороди і використовували щипці для завивки і створення багаторівневих моделей.
Стародавні шумери, ассирійці і перси відрощували бороду, завивали і фарбували хною. Борода була ознакою мужності і сили, владності і потужності. Позбавлення бороди вважалося найтяжчою образою, ганьбою, символом поразки і приниження, а також скорботи і каяття. Ось, наприклад, в Біблії пророк Єремія погрожує жителям країни Моав карами за ідолопоклонство: “Я знищу в Моаві, говорить Господь, що приносять жертви в капищах і кадять богам своїм … Багатства, ними набуті, загинули. У кожного голова поголена, і кожна борода зрізана “(Книга пророка Єремії 48, 35-37).
Весь Стародавній Схід від передгір’їв Паміру до Сахари був охоплений пристрастю до носіння борід значних розмірів. Довжина бороди відповідала рангу чиновника. Рядові перські воїни, які протистояли фалангам Олександра Македонського, мали бороди до ключиці, високопоставлені сановники покривали волоссям всі груди. Схожа мода раніше існувала і в Греції. Спартанці настільки поважали бороду, що збрити її було покаранням за найстрашніший гріх – боягузтво. Також у Стародавній Греції борода свідчила про любов до мудрості і заняттям філософією. У давнину у греків форма бороди була знаком приналежності до тієї чи іншої філософської школи.
У Стародавньому Єгипті правом носити бороду мав тільки фараон (ставав подібний богам), але його борода була штучною. Всі інші чоловіки Стародавнього Єгипту зобов’язані були голити бороду (так відокремлювали рабів від царів).
І раптом люди стали голитися. Сталося це також в Стародавній Греції. За легендами, вона не росла у великого завойовника Олександра Македонського.
Не маючи бороди, Олександр Македонський наказав стригти бороди і своїм воїнам, щоб супротивники не могли в битві за неї вхопитися. На які тільки хитрощі великий полководець не йшов, щоб приховати свою природну особливість. Таким чином, завдяки Олександру Македонському в античному світі запанувала мода на вічно молоді “юнацькі лиця”. У давньогрецькому суспільстві відростити бороду означало покласти край тому стану, коли хлопчик на законних підставах міг стати об’єктом сексуальних домагань з боку старших. Наявність бороди було критерієм для поділу учасників Ігор на молодших і старших. Носити бороду в Афінах дозволялося лише вченим і філософам.
З Греції мода на “босе” обличчя перекочувала в Древній Рим. Першим організував стрижку волосся Римський імператор Нерон. Молодість, енергія, жвавість, воля, а зовсім не тягар років цінували громадяни цих перших республік у історії західноєвропейської цивілізації. У Римській імперії голене обличчя і коротка стрижка були одними з ознак цивілізованості і виділяли римлянина з «диких» народів. Стародавні римляни взагалі вважали бороданів варварами. Звідси і черпає своє коріння мерзенна ненависть до бороди і взагалі до людей, зовнішність яких відрізняється від інших.
Вуса чи борода?
Побутує думка, що слов’яни, зокрема українці, ніби-то ніколи не носили борід, а бородатих прозивали – кацапами. В якості підтверджень наводяться описи зовнішності давньоруського князя Святослава, козаків та кельтів. Тобто, носити бороду для українців не властиво, а от вусам надавалося більше значення. Чи так це насправді? Почнемо з козаків. Свій зовнішній вигляд вони перейняли у представників Великого Степу – половців, печенігів, куманів, кипчаків, булгарів, гуннів. І це не дивно, адже козаки як явище сформувались на зіткненні тюркського і давньоруського світів. У тюркських народів, як відомо, волосяний покрив на обличчі був майже відсутній, а тому густих борід вони не мали:
Половець (куман), фото 1930-х років
Тепер повернімося до образу Святослава Ігоровича (Хороброго). По-перше, до кінця незрозуміло, чому літописець Лев Диякон саме так його зобразив, адже ні батько Святослава, ні його дід, ні сам Рюрик та їх воєводи – чуба та вусів не носиили, усі були з бородами і довгим волоссям. Це підтверджують гравюри з літописів. Тобто, звідки виник цей образ “козака” Святослава – невідомий. Є версія, що Святослав Хоробрий вирішив уподінбитися печенігам, аби підкорити їх (з ними були довгі і не прості стосунки), а тому вирішив уподібнитися їх хану, щоб бути ближчим до цього народу і завоювати його. І взагалі, варто нагадати про самі зв’язки руських князів з половецьким ханством.
Сам Святослав мав зв’язок з ключницею Малушею, походження якої досі не з’ясоване. Ігор Святославович одружив потрапившого разом з ним у полон Володимира з дочкою хана Кончака. Так що син князя, на відміну від батька, який не втік, а відпущений з полону, додому повернувся з молодою дружиною і сином. З цього моменту половецька кров почала текти по руським жилам. На цьому шлюби між давньоруськими князями і дочками половецьких ханів не закінчилися. На дочці половецького хана Аєпи був одружений Юрій Довгорукий. Син князя Всеволода Велике Гніздо Ярослав був одружений на дочці половецького хана Юрія Кончаковича, князь Андрій Володимирович Добрий був одружений на внучці половецького хана Тугоркана. Подібні шлюби стали однією з причин того, що до початку XIII століття русько-половецьке протистояння значно послабилося. Половці вже не робили самостійних набігів на Русь, беручи участь лише в міжусобних зіткненнях руських князів.У 1223 році в битві на річці Калці руси і половці спільно протистояли новому грізному противнику – монголам. Цей похід лише одного з корпусів армії Чингісхана був розвідувальним, підготовчим до майбутніх завоювань. Проте, битва на Калці закінчилася нищівною поразкою русько-половецького війська, що не обіцяло їм нічого хорошого.
Тюркська зачіска Святослава. Князь у порівнянні з половецьким вершником
Половецька баба із Туви, практично один в один повторює образ князя Святослава.
Так виглядали князь Олег Віщий та Ігор Рюрикович. Радзивіливський літопис.
Так був зображений князь Володимир на царській монеті – з вусами та борідкою. На другій стороні зображений Ісус Христос
Великий князь Київський Володимир Святославич. Гравюра невідомого художника. Середина XIX століття
Великий князь Київський Ярослав Мудрий. З “Царського Титулярника” російського царя Олексія Михайловича. 1672 рік
Тепер поговоримо про кельтів. Образ їх був дуже різноманітним. Одні кельти носили бороди і довге волосся, інші голилися, залишаючи звисаючі або хвацько закручені вуса, треті фарбувалися або використовували спеціальні розчини для закріплення зачісок. Вусаті чоловіки у кельтів здебільшого зустрічалися у соціальній верхівці. Так, Діодор Сицилійський повідомляє: «Знатні чоловіки виголюють щоки, а вуса залишають, щоб ті закривали губи, так що під час їжі шматочки їжі застрягають в вусах, коли ж вони п’ють, напій немов проціджують через сито».
Вусатими були франки і династія Каролінгів. Вуса носила і вся польська шляхта. Це символізувало благородність роду, приналежність до особливої касти. Вуси були символом влади і незалежності.
І тим не менш, ми знаємо як виглядали люди на території України, наші предки-скіфи. Археологічні знахідки знайдені на теренах рідного Північного Причорномор’я свідчать, що тут носили довгі і пишні бороди разом з вусами:
Отже, мабуть, багато хто з Вас й не здогадувався, шановні читачі, про такий глибочезний символізм бороди. У будь-якому разі – вирішувати Вам, носити бороду чи вуса, чи навпаки голитись. Ми не наполягаємо, що треба обов’язково відрощувати бороду – це особиста справа кожного. Однак, якщо все-таки наважались – носіть з гордістью, пишайтеся своєю боРОДою, доглядайте за нею і пам’ятайте про своїх пращурів! Бороди Вам!