Минуле

Чому росіяни, такі руzzкі: “Я білоруска. Мені було шість років коли до нас у гості приїхала прабабуся…”

Я білоруска. Мені було шість років коли до нас у гості приїхала прабабуся. Пам’ятаю її добре, вона була добра і незвичайна. Її горбик від старості на спині і низенький зріст робили її для мене схожою на Бабу-Ягу, але тільки-но бабуся сідала поруч у сонячній веранді і починала розповідати свої казки, вона ставала мені найкращим другом.

Скажу, що казки вона завжди вигадувала сама. І як зараз уже розумію, прабабуся, проживши своє життя, відображала всі події прожитого у своїх казках.

Я сама вже давно мати. У нашому роді вже змінилося лише на моїй пам’яті три жіночі покоління: прабабуся, бабуся, мама і я.

Але саме події в Україні змусили мене згадати, ті самі казки, розказані моєю прабабусею в дитинстві.

Усі позитивні герої тих казок, були прості люди, селяни, проте негативні були м*скалі.
Ось один сюжет із розказаної казки.

“Біжить дівчина по полю, падає, піднімається, а за нею на конях мчать м*скалі, поганяють пугою по конях. Усю родину вирізали прокляті блудинки, тільки одна дівчина врятувалася, втекла від них. Біжить вона по полю і раптом бачить дерево велике, а в ньому дупло і ховається в ньому, а м*скалі вже все ближче та ближче.

Страшно дівчині, але мовчить вона, не можна плакати, щоб її не помітили, навіть дихати дівчина намагається тихіше, бо м*скаль вже поруч. Закрила очі, страшно…

Тут м*скаль дістав ніж і в те саме дерево, як кине, застряг ніж у дереві, але й потрапив у коліно дівчині. Стиснула вона зубки, прикусила хустку, щоб не закричати від болю, адже розуміє, що буде їй смерть.

А м*скалі покрутилися на конях, не знайшовши дівчину, то й поскакали. Врятована залишилася дівчина…

Тоді мені здавалося це просто захоплюючою та страшною десь історією, а зараз я вже розумію, що це відчуття прожитого та спогади пробабусі.

Наразі люди в Україні, так само ховаються сім’ями від м*скалів, які здійснюють пограбування, вбивають та ґвалтують.

Найбільші втрати серед звичайних сімей. А люди просто хотіли жити вдома та на своїй землі, ростити своїх дітей.

Я зберігаю в пам’яті цю історію вже в четвертому поколінні, намагають зберегти спогади про росіян і передати моїм дітям до Білорусі, що росіяни не змінюються.

Що в ті далекі часи, що в сучасний час вони так і залишилися варварами, які підло нападають на мирних і простих людей.

Думаю, що нація руzzких не отримала за заслуги в ті далекі часи і залишившись безкарно за ті злі вчинки тоді, вирішила, що так можна вчинити і зараз. На жаль, але безкарність породжує прецедент.

У казках моєї прабаби погані герої, що нападали були м*скалі і на жаль у моїх казках вже моїм правнукам мабуть вони теж залишаться ними.

Зараз руzzкі розповідають, що вони творять страхіття захищаючись, але завдяки розвиненим технологям нашому Світу, ми всі, хто хотіли побачити, побачили що ніхто не нападав на росіян, а всі вже давно знають, що вони діють, як дикі м*скалі і тепер точно, всі розуміють, що саме від них потрібно захищати свої сім’ї та будинки.

Чому росіяни завжди настільки злі, не знаю. Але мені здається, вони просто не вміють жити з усіма у мирі та добрі. Вони за довгі роки, так і не зрозуміли, що найкращий союз-це союз друзів-сусідів. І всю ненависть біля себе російські створювали століттями самі. Потрібно їм самим змінити свою поведінку для початку, хоча навряд чи до цих варварів щось дійде, адже вони об’єднуються зараз лише з терористами та бандитами і походу нічого не хочуть міняти на краще.

Залишається з такими сусідами жити як Ізраїль, завжди бути готовим і захищати своїх дітей, рідних і близьких, захищати свій будинок, захищати свою рідну землю.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.