Секретом Рамзеса місцеві майстри називають величезні статуї у Луксорському храмі. І ось чому. У Луксорському храмі Єгипту найбільший інтерес представляє пілон Рамзеса, де по периметру стоять одинадцять величезних гранітних статуй різного розміру. Якісь статуї належали Аменхотепу ІІІ, якісь Рамзесу ІІ. Так як більшість статуй напівзруйновані, важко визначити хто є хто, крім двох, що збереглися.
Є також припущення, що до руйнування окремих статуй міг прикласти руку і сам Рамзес. Спочатку Рамзес II намагався бути схожим на Аменхотепа III, що навіть своє обличчя на статуях робив схожим на нього. В особах Аменхотепа і Рамзеса є разюча схожість, ніби це одна особа. Але згодом, Рамзес вирішив звеличитися і стер всі обличчя зі статуй Аменхотепа III.
Але тут цікаво інше те, що ніхто не помічає. Скільки туристів проходять біля статуй і не помічають, що вони виконані за єдиним стандартом як під копірку з усіма однаковими пропорціями та повною симетрією. Якщо накласти фотографії статуй одна на одну, всі лінії вигинів будуть повторюватися. Тобто на всіх статуях плечі, торс, стегна, ноги, всі повторюватимуться в однакових пропорціях, ніби це якесь конвеєрне виробництво, а не ручна праця.
Експеримент із накладанням знімків один на одного показав, що контури статуй виявилися ідентичними.
Більше того, за технологіями виробництва вони виконані ідеально по всіх пропорціях і були дзеркально відполіровані. Полировка де-не-де місцями збереглася, що дає уявлення про їх первісну якість.
Відповідно це порушує питання про технології виготовлення. Як давні єгиптяни за допомогою примітивних інструментів, міді та бронзи, примудрилися виготовити одинадцять повністю пропорційно до однакових статуй? До того ж цілком симетричних. Тому що ліва сторона дзеркально повторює праву. Відмінності можуть спостерігатися хіба що у розмірах голів, але оскільки обличчя збиті та напівзруйновані, важко визначити. Але, що стосується торса і ніг, то один на один.
Також один в один виконані статуї Рамзеса, всі пропорції дотримані. На картинці я наклалено обличчя статуї Рамзеса біля головного входу в Луксорський храм на обличчя статуї Рамзеса, що знаходиться всередині храму в пілоні Рамзеса. І подібність виявилася вражаючою. Людське око не настільки точний інструмент, щоб так точно відтворити.
Граніт тверда порода, 7 од. за шкалою Моос. Це означає, що ні міддю, ні бронзою не може оброблятися. Але як альтернативу, припускають кремнієвий інструмент.
Метр єгиптології Фліндер Петрі, дослідивши сліди трубчастого свердління в граніті та пропилів на базальтовій підлозі, зробив висновок, що вони були зроблені за допомогою закріпленого на інструменті абразиву з дорогоцінного каменю, коротше кажучи алмазного напилення, а не випадкового тертя розсипчастого порошку. Але про цей його висновок, в єгиптології чомусь забули і оминають увагою.
Тобто граніт оброблявся не тими способами та примітивними інструментами, що представлені в Каїрському музеї та інших музеях світу. Так що, найімовірніше не варто говорити про ганчірки, воду та пісок.
Звичайно, тим, хто “в темі” відомі досліди “Антропогенезу” щодо свердління міддю граніту та обробки граніту за допомогою іншого гранітного шматка, але результати цих дослідів не дотягують можливостей древніх єгиптян. Весь день витратити, щоб на сантиметр просвердлити граніт, та інший день витратити щоб недокруглити ще сантиметр кута гранітного каменю іншим гранітним каменем. Так, їх досліди показують мізерний результат для виробництва дрібних фігурок, але це не підійде для промислових масштабів.
Офіційній науці виявилось зручним пояслення, що єгиптяни так і обробляли граніт. Але досліди не відповідають тому, що можна побачити на практиці у Єгипті. Але – надто фантастично змогти у такий примітивний спосіб відтворити повністю симетричні гігантсьякі гранітні шедеври, те ще й дзеркально відполірувати їх. Схоже на те, що існувала інша промислова технологія.
Ми не хочемо насміхатися над офіційними версіями, призначеними для масового споживача, але мала ймовірність, що примітивні інструменти які лежать в музеях мають відношення до подібного виробництва. В загальне увірування в лінійний розвиток цивілізацій вони годяться, але не більше.
Накльовуються лише три варіанти і кожен сумний: можливо ці інструменти ще не знайдені, або знайдені, але заховані в засіках. Або третій варіант: вони були знищені.
Якщо це робилося міддю, то мідь би сточувалася швидше, ніж заповнювалися її запаси. А це значить, мав бути щоденний видобуток міді у промисловому масштабі та постійне виготовлення нових знарядь.
Щоб дзеркально відполірувати гранітну поверхню, потрібна алмазна крихта на великій швидкості обертання. Сьогодні майстри так і полірують. Спробуйте зробити це піском з водою, якщо тільки гранітна поверхня не вдвічі м’якша, що в принципі неможливо. Покажіть каменярам ідеально відполіровану корону Рамзеса з храму Луксора і розкажіть їм про версію води з піском.
Це секрет Рамзеса
Ні єгиптологи, ні сучасні науковці з питань будівництва і обробки каменю не можуть точно сказати, як усе це було зроблено. А дзеркально-відполірованого граніту в Єгипті було чимало. Той же гранітний храм у Сфінкса в Гізі був весь відполірований, що видно по одній з полірованих сторін, що збереглися, гранітного блоку.
Щоб відполірувати поверхню граніту до дзеркального блиску, потрібно проходити абразивом різної щільності, затираючи сліди попереднього абразиву. А щоб ідеально повторити всі статуї один в один, потрібен як мінімум якийсь аналог машинного виробництва.
Якщо у стародавньому Єгипті полірували за допомогою абразиву та води, то це мало відбуватися на великій швидкості. Щоб поверхня була рівна і гладка і не залишилося слідів абразивного полірування. Тому що, якщо полірувати вручну з примітивними інструментами, сліди полірування видно неозброєним поглядом. Поверхня буде не дуже гладка та недзеркальна. Буде видно сліди абразиву. На статуях Рамзеса, в принципі, такого немає.
На саркофагах у Каїрському музеї можна побачити й сліди абразивного полірування. Так, єгиптяни полірували, криво, косо, але полірували. А тут зовсім інше, тут поверхня дзеркально гладка, жодних слідів. Понад те, вона цілком симетрична.
Сучасні фахівці полірують алмазними дисками на великій швидкості обертання. Такими алмазними дисками можна полірувати граніт, мармур, кварц та інші тверді породи до дзеркального блиску, що вони відображатимуть предмети як дзеркало. Щоб поверхня була ідеально гладкою, потрібна висока швидкість обертання.
Вода є пом’якшуючим елементом обточення каменю. Також вода охолоджує і прибирає пил і якість полірування стає кращою. Це подібно до швидкості гірської річки, що обточує річковий камінь. Тут принцип такий самий, але вища швидкість алмазного диска з допомогою машинного інструмента.
Тому незрозуміло, якщо єгиптяни примітивними інструментами полірували серію статуй Рамзеса, та ще й так точно, то на це вони мали витратити неймовірно багато років копіткої роботи, якщо не все життя. Тому що без машинних інструментів цей процес надто повільний. Рамзес просто не дожив би до завершення.
Для порівняння, у місцевих сувенірних магазинах є вироби як ручної, так і машинної обробки. Вироби ручної роботи зроблені криво, косо, не ідеально. Вироби машинної роботи виготовлені ідеально, рівно, гладко, симетрично. Звісно ми не будемо нічого стверджувати, але татуї Рамзеса в Луксорському храмі, зроблені подібно до машинної обробки.
І навіть, якщо це не машинна обробка, то тежнологія надто подібна до машинної обробки. Все симетрично, пропорційно рівно, а головне гладко і без дефектів. Вони створені за допомогою точних інструментів здатних забезпечити відтворення екземплярів наче під копірку. Людина навряд чи зможе вручну так точно їх відтворити за допомогою примітивних інструментів.
Дуже хочеться вірити що нам рано або пізно вдасться розгадати справжній секрет обробки каменю в Єгипті, а також технологію ідеального копіювання гігантських статуй.
Джерела:
1. Denys A. Stocks. Experiments in Egyptian Archaeology. Routledge, 2003
2. Dunn C. Lost Technologies of Ancient Egypt. Bear & Company, 2010
3. Petrie F. The Pyramids and Temples of Gizeh. London, 1883