Стюарт Давквіст любить спостерігати за живою природою, тому, коли на його задньому дворі оселилося вороняче сімейство він нічого не мав проти. Птахи звили гніздо, а до літа обзавелися пташенятами. Чоловікові дуже подобалося слухати писк молодняка і дивитися, як батьки гасають туди-сюди, ляскаючи крилами, і тягають корм потомству. Він засинав і прокидався під воронняче каркання, але нічого не мав проти.
Одного разу він звернув увагу на те, що пташині крики змінилися. Вони звучали тривожно, і Стюарт вирішив перевірити, у чому справа. Коли він вийшов, він виявив серед двору двох пташенят. Це були маленькі ворони, все ще з короткими крилами, пташенята сиділи на землі, а батьки метушилися навколо не в змозі допомогти. Тому він вирішив включитись в ситуацію.
Стюарт повернув малюків у рідне гніздо, незважаючи на обурення дорослих ворон – бо може може бути щоб хтось торкався їхніх дітей руками! Ніхто нікуди не може їх нести! Після акту спонтанної доброти Стюарт трохи задумався і поставив під деревом миски з їжею та водою, на випадок, якщо пташенята знову випадуть. Він став регулярно оновлювати запаси, а згодом почав підгодовувати і старших ворон. Чоловік залишав на тому самому місці спеціально куплену для ворон їжу.
Через деякий час він дізнався, що ворони оцінили його щедрість. Вранці він вийшов нагодувати ворон – все як завжди, нічого дивного. Але в тому місці, куди він зазвичай кидав їжу, Стюарт виявив дивну річ: ялинкову гілочку з одягненим на неї ключем від банки із газваною водою. Чоловік дуже здивувався – адже він не має звички розкидати сміття і завжди чисто замітає подвір’я. Звідки міг взятися цей дивний артефакт? Він нагодував ворон і вирушив у своїх справах, але наступного дня історія повторилася.
Поруч із вчорашньою гілочкою лежала ще одна. Ворони звідкись вкрали ключ від банки, відкусили соснову гілку та надягли на неї металеве кільце. Це виглядало як подарунок, спроба символічно віддячити людині – бо що в них було ще, крім блискучого сміття?
“Це не тільки щедрість, це творчість, це мистецтво”, – написав Далквіст у соціальних мережах. – “Мій мозок вибухнув”
Ця історія виглядає неймовірною, але Дженіфер Кемпбел-Сміт, спеціалістка з поведінки ворон, стверджує, що таке цілком можливо. Ворони дуже розумні, вміють використовувати знаряддя праці, а один ворон навіть навчився нявкати по-котячому, щоб добути їжу.
Друзі, наша команда створила чудовий проект і нам життєво необхідна ваша підтримка: будь ласка, підпишіться на канал у телеграмі і ви зможете насолодитися зокрема цікавими статтями, які пубілкуватимуться лише там.
Не лякайтеся, підписників ще зовсім мало, ми віримо, що зможемо створити свою велику команду поціновувачів цікавого і прекрасного. Цінуємо кожного, окреме спасибі всім, хто підпишеться!