Лук був найпоширенішою зброєю в давній історії, а вміння користуватися ним було найшанованішим бойовим мистецтвом протягом багатьох тисячоліть. Лучники активно використовувалися як піхота, наїзники на колісницях та кавалерія, складаючи справді грізну стрілецьку силу на полі бою, яка при грамотному командуванні могла легко змінити хід навіть нерівної битви. Про це пише Файна сторінка.
Звідси у багатьох людей часто виникають такі логічні питання: Звідки армія лучників брала таку кількість стріл? Хто постачав їх на поле бою? Що траплялося, коли під час облоги у лучників закінчувалися стріли? І чому лучники стріляли одночасно залпом?
Виробництво стріл у Середньовіччі було досить витратною розкішшю
Якщо ми подивимося доступні нам історичні довідники, то побачимо, що бойова ефективність середньостатистичного англійського лучника на полі бою в середньому становила 4-8 хвилин рівно до тих пір, поки в нього не закінчаться стріли. Лучник мав уміти випустити десять стріл за хвилину, а добрі лучники могли стріляти ще набагато швидше.
Стріли англійські лучники носили 2 снопами по 24 стріли на поясі, тому навчений стрілець часів Генріха V міг витратити все своє бойове навантаження за 4-8 хвилин безперервної стрілянини. До речі, навіть одна зв’язка з 24 стріл обходилася англійському стрілку на суму, що дорівнює його п’ятиденній платні, але під час військових походів ці суми зазвичай покривалися короною.
За часів Середньовіччя забезпечувати потреби лучників було дуже дорого. Тому майже відразу після вступу на престол, Генріх V вирішив подбати про цю проблему і призначив спеціального флетчера Зберігачем Королівських запасів, поселив його в лондонському Тауері, а також виділив йому персонал і серйозне фінансування, необхідне збільшення запасів луків і стріл перед війною з Францією. Флетчеру доводилося відповідати за виготовлення луків, стріл, створення військових запасів та сховищ, а також мати право реквізувати з цією метою будь-яку деревину в країні.
Ціни на лучників і самі стріли в Середньовічній Європі були дуже високі. А виготовлення луків та боєприпасів також було ще тим завданням. Кожна стріла являла собою виріб ручної роботи, що виконувався декількома майстрами: один робив металеві наконечники для стріл, інший пришивав пір’я до держака тощо.
Для більш важких стріл, які повинні були бити далі і сильніше, наконечники ковалі робили з твердого заліза, 76 см древко вирубували теслі з легкого дерева, яке повинно бути в ідеально прямим. Хороший коваль у 1100-х роках міг робити від 5 до 8 стріл на день, але за умови, що мав доступ до прямих держаків. Стріли з меншою дальністю польоту були трохи коротшими, але важчими і зроблені з товстішого шматка твердого дерева, такого як ясен з тонким металевим наконечником, який повинен був бути дуже вузьким для пробивання броні зблизька. Оперення робилося з гусячого пера, і для цього потрібно було обскубти багато гусей. Відомо, що в перший місяць роботи флетчер Генріха V зареєстрував замовлення на кілька десятків тисяч держаків і більше мільйона гусячого пір’я, і це було лише одне разове замовлення.
З-за всього цього планування, зусиль та витрат ресурсів, Генріх V був досить добре екіпірований, коли вирушив на війну до Франції. От тільки далеко не кожен монарх до Генріха був би так добре підготовлений до будь-якої воєнної кампанії. Найкраще до питання стріл і лучників у Європі підходили французи.
Саме нездатність середньовічних правителів виготовляти дешеві стріли та арбалетні болти – було визначальним фактором, який обмежував кількість лучників у військах, що обстрілюють поле бою сотнями тисяч стріл без зупинки.
Лучники були корисні і навіть необхідні для більшості армій, і після стрільби з лука війська, такі як монгольські вершники, китайські лучники або британці в Битві при Кресі були нечисленні (у порівнянні з основою армії), і практично завжди після витрати стріл переходили у ближню битву.
Чому лучники під час битв стріляли одночасно залпом?
Кожен постріл був на вагу золота. Виставити кілька сотень лучників із двома зв’язками стріл на кожного, як ми вже сказали вище – це досить затратний процес, а виставити кілька тисяч лучників обходилося неймовірно дорого. Більш менш серйозна армія по ти мірках зазвичай налічувала 2500 лучників (це дуже грубе число, яке правителі в середньому могли собі дозволити).
Кожен лучник міг стріляти приблизно 10 стрілами за хвилину. У першу хвилину бою, якщо постріл зроблять одночасно всі лучники – у повітрі буде 25 тисяч стріл, через дві хвилини на землю впаде більше 50 тисяч стріл, а через 5 хвилин більше 100 тисяч. Тому лучники у своїй кількості повинні якнайшвидше і ефективніше послабити першу хвилю супротивників або зламати їх дух стрілами, влаштувати метушню, щоб вражені коні, створювали хаос, а армія, що йшла ззаду, сповільнилася через тих, що впали, або навіть вирішила відступити.
Стріляючи залпом, зона атаки буде надзвичайно високою, а протиборчі сили будуть змушені зайняти оборонні позиції – підняти щити над головою та сповільнити свій поступ. Адже якщо все вдасться, то ви зможете зламати дух ворожої армії, прорідити їх ряди і витратити тільки чверть своїх стріл, тоді ваша піхота буде в кращій формі для наступної атаки, за умови якщо її не так сильно прорідять ворожі лучники. Також лучники були схильні створювати проторені землі на полі бою, а не виділяти окремі цілі серед солдатів, що скупчилися, в безладді армій.
Якби лучники стріляли довільно, то середній відсоток влучень по ворожій піхоті був би помітно нижчим, як і середня шкода, а якщо ворожа армія на конях або озброєна алебардами без особливих втрат зможе дістатися до союзної піхоти, то лучники вже не зможуть стріляти через небезпеку влучення по своїх і відповідно втратить свою перевагу й цінність у бою.
Що відбувалося, коли стріли у лучників закінчувалися, а до кінця бою ще далеко?
В обох протиборчих армій за кілька хвилин інтенсивної стрілянини закінчувалися боєприпаси, і вони не могли досить швидко просунутися далі від візків або обозів постачання зі зброєносцями, які бігали від возів і приносили лучникам стріли. По обидвоох боках лучники були б мертвими, якщо кавалерія спіймала їх на відкритому місці. Тому лучники намагалися бути практично неприступними або сидіти навпочіпки десь на вершині пагорба.
Ще один брудний секрет середньовічної війни полягав у тому, що оскільки залізні (і бронзові в давнину) стріли коштували великих грошей і їх було не так багато навіть у візках із постачанням, вгадайте, кого посилали пробиратися серед мертвих і поранених, щоб зібрати вцілілі стріли на поле бою під час метушні чи невеликої перерви, щоб повернути їх лучникам? Селян та їхніх дітей із прилеглих сіл.
Також іноді солдати йшли на хитрість. Відомий історичний випадок, останніх років правління китайської династії Хань, полягав у тому, що одна сторона завантажила кілька своїх човнів тюками соломи і попливла вгору по Жовтій річці, щоб усе виглядало так, ніби вони збираються атакувати. Протиборча сторона випустила в них тисячі стріл з берега річки, які просто застрягли в тюках із сіном. Таким чином, армія “головних героїв” змогла відплисти та поповнити свої запаси величезною кількістю ворожих стріл. В принципі, так чинили і в Європейських війнах, якщо вони підходили під луки, то стріли, що впали на союзному боці, можна було зібрати з землі або з тіл своїх уражених товаришів, щоб використати у зворотний бік.
Війна змінилася лише за кілька століть. Порох у Середньовічній Європі почали вчитися виробляти серійно, боєприпаси можна було набагато швидше відливати величезними партіями, так само, як і шнури, а пізніше і крем’яно-ударні замки для зброї. Також дуже важливо, що навчити стріляти солдата з вогнепальної зброї було значно простіше та швидше. Через швидкість навчання, простоту використання і швидше виробництво матеріалів для створення стрілецької зброї (обскубувати мільйон гусей для цього було не потрібно, так само, як і працяф дроворубів, теслярів, ковалів), стрілки стали займати велику основу всіх армій, просто тому що багаторазово підвищувався рівень їхньої бойової могутності та швидкість їх навчання.