Сократа судили і стратили 399 р. до н.е. Афіняни щойно позбвшись диктатури «тридцяти тиранів». Вожді афінської демократії, що повернулися на батьківщину після вигнання, почали з засудження великого філософа. Чому вони так вчинили? За будь-якої зміни влади нові політики насамперед позбавляються спадщини старого режиму. Сократ же, хоч і не був політичним діячем, але в демократичних лідерів асоціювався із тиранами, що були скинуті.
П’ятьма роками раніше Делоський союз, очолюваний Афінами, програв Пелопоннеську війну Спарті. Ця війна тривала 27 років, Сократ у ній не лише взяв участь як гопліт, а й прославився подвигами, у тому числі порятунком у бою пораненого товариша.
Але після війни спартанці висунули програвшій батьківщині Сократа жорсткі вимоги: або афіняни самі встановлять у себе спартанські порядки, або Спарта окупує Афіни. Афіняни вирішили, що свій диктатор краще, ніж чужий намісник, і ухвалили перший варіант.
Але через демократичні традиції Афіни не віддали владу одній людині. Правити стали 30 представників знаті (згодом їх назвуть «тридцятьма тиранами»). Причому, серед них були давні друзі Сократа, такі як Харикл і Критій. Оскільки після програної війни в афінській скарбниці не було грошей, тирани почали з вигнання з міста найбагатших городян та конфіскації їхнього майна. Сократ не був багатієм, йому така доля не загрожувала, а ось багато політиків опинилися серед постраждалих. Крім того, за час тиранії було страчено півтори тисячі афінян.
Сократ як міг протидіяв найбільш кричущим актам беззаконня. Наприклад, він єдиний серед городян відкрито засудив розпорядження про незаконний арешт саламінця (тобто вихідця з однойменного острова) Леонта як несправедливе.
Завдяки впливовим заступникам подібні демарші сходили йому з рук. Незважаючи на його діяльність, яку зараз назвали б правозахисною, демократи які повернулися до влади після падіння тиранії Сократа ненавиділи.
У чому була причина їхньої ненависті? Вони за роки тиранії втратили свої багатства, а деякі – і родичів. Вони були змушені тікати з рідного міста та жити на чужині. Вони горіли жагою помсти. Сократ анітрохи не постраждав. Сократ як друг деяких тиранів, на думку демократів, мав відповісти за їхні діяння. Але найгірше було те, що Сократ не любив демократію як таку. Він казав, що законність і справедливість вищі за народну волю.
Видатний політик Аніт, один із лідерів демократів, підготував звинувачення та організував процес проти Сократа. Сам він був колись його учнем, але посварився з учителем.
Злі афінські язики говорили, що сварка виникла через закоханість в іншого учня філософа — молодого та гарного Алківіада. Потім Аніт зайнявся політикою і йому стало не до філософії. Він походив із простої сім’ї, яка розбагатіла завдяки володінню шкіряними майстернями.
Тирани, прийшовши до влади, конфіскували його власність, а самого його вигнали. Після повернення на батьківщину Аніт став одним із найвпливовіших політиків, які прагнуть поквитатися з поплічником тиранів Сократом.
Вважається, що обвинувальні промови проти Сократа написав інший філософ, Полікрат. Він був софістом, а софісти відкривали власні школи, в яких навчали полемічним прийомам дітей багатіїв, беручи за це велику плату. Сократ навчав безкоштовно, тим самим заважаючи їх бізнесу. Однак співучасть Полікрата в засудженні Сократа не доведена — це лише думка його сучасників.
Безпосереднім обвинувачем став нікому не відомий юнак на ім’я Мелет, висунутий Анітом. Текст доносу на Сократа цитується у Діогена Лаертського: «Заяву подав і клятву приніс Мелет, син Мелета, з [дему] Пітфа, проти Сократа, сина Софроніска, з [дема] Алопеки: Сократ винен у тому, що не шанує богів, яких шанує місто, а вводить нові божества, і винен в тому, що розбещує юнацтво; а покарання за те – смерть».
Що мали на увазі обвинувачі? У діалозі Платона «Парменід» Сократ міркує про природу божественного, про богів і якогось прихованого Абсолюта, який керує ними. Противники Сократа не стали вникати у глибини його філософії, а зробили простий висновок: філософ заперечує наших міських богів, а замість них запроваджує якогось свого, незрозумілого. І що найстрашніше, вчить цього юнаків.
За богохульство в демократичних Афінах належала смертна кара. Сократ на суді не став захищатися, вважаючи, що його співгромадяни цим неправедним процесом засудили себе. Він відмовився від втечі, підготовленої його прихильниками, і покірно випив отруту.