Саме 1936 році весь світ облетіла звістка, що в передмісті Багдада – у селищі Худжут-Рабу – австрійський археолог Вільгельм Кенінг виявив унікальний предмет, який надалі названий багдадською батареєю.
В чому сенсаційність цього дивовижного артефакта, що дискусії навкого нього не вщухають до цього дня? Це світло-жовта судина висотою близько 15 сантиметрів. Його вік – понад 2000 років. У первісному вигляді шийка судини була запечатана смолою, з якої стирчав металевий стрижень. Щоправда, за сотні років він був майже весь зруйнований корозією.
Коли ж пробку видалили, то всередині судини дослідники знайшли згорнутий у трубку мідний лист. Діаметр цього циліндра дорівнював 25 міліметрів, а довжина – майже 9 сантиметрів. Стик листа був запаяний свинцем з оловом. Саме через середину цієї трубки й проходив залізний стрижень. Однак до дна ємності, покритого гірською смолою, він не діставав. Таким чином стрижень був у підвішеному стані. А утримувався він у такому становищі завдяки смолі, якою було запечатано горло судини.
Але ж хто створив цей унікальний предмет? Оскільки в Худжут-Рабу проживали переважно парфяни приблизно з 248 по 226 рік до зв. е., то можна припустити, що саме вони створили батарейку. Проте парфяни, будучи чудовими воїнами, але у створенні якихось складних конструкцій не були помічені. Отже, батарейку десь “микнули” у більш розвиненої цивілізації. І логічно припустити, що це могли бути вавилоняни. Або шумери, які створили писемність і винайшли колесо.
Але якщо цю версію прийняти за основну, то досить складно відповісти, чому багдадська батарейка не справила значного впливу на історію Стародавнього світу. Більше того, чому такий корисний винахід був забутий на такий довгий час? І чому в жодному куточку земної кулі не знайдено жодного аналогічного пристрою? Фахівці з призначенням батарейки не можуть розібратись і до сьогоднення. Хоча у них із цього приводу і є певні припущення.
Перша версія з’явилася після того, коли ретельно було вивчено срібні шумерські вази, датовані 2500 роком до н. е. Тонкий шар срібла на судинах дозволив вченим припустити, що срібло було виконане електролізом. Але, як відомо, цей метод, названий гальваностегією, був розроблений німецьким фізиком Якобі лише в 1838 році, тобто відносно недавно. Але якщо багдадська батарейка використовувалася для цих цілей, то виходить, що в Месопотамії цю технологію уже застосовували кілька тисячоліть тому.
Друга версія зводиться до того, що як запевня дослідників, багдадську батарейку могли застосовувати при лікуванні деяких хвороб. Як доказ своєї правоти вони вказують на той факт, що в Стародавній Греції для зняття болю до стоп прикладали якийсь пристрій. Але ця гіпотеза підтримки не знайшла. Оскільки, як вважають медики, багдадська батарея мала надто малу потужність і ефективно знімати біль не могла. До того ж у античних ескулапів були більш ефективні засоби для цих цілей.
А ось британський дослідник Пол Креддок висунув третю версію. Він вважає, що електричні батареї застосовували храмові жерці для демонстрації присутності божественної сили. Для цього вони нібито кілька батарейок з’єднували паралельно та ховали у металевій статуї чи вівтарі. І коли людина торкалася сакральної речі, вона відчувала слабке поколювання в пальцях. А це було дуже переконливим доказом божественної сили. Безумовно, такий трюк сприяв зміцненню релігійної віри та довіри жерцям.
У свою чергу деякі дослідники навіть спробували відтворити багдадський артефакт. Зокрема, американський фізик Уіллард Грей у 1947 році зміг зробити практично точну копію багдадської знахідки, використовуючи лише матеріали та технології, доступні людям, які жили 2000 років тому. І цей пристрій виявився цілком працездатним: батарейка видала напругу трохи менше 2 вольт.
У 1978 році німецький дослідник Арне Еггебрехт виготовив кілька копій багдадської батарейки, а в якості електроліту скористався найбільш доступним у Месопотамії того часу – свіжим виноградним соком. У ході своїх дослідів вчений навіть зміг покрити золотом невелику статуетку. І хоча отриманий шар виявився дуже тонким – всього 0,0001 міліметра, проте було доведено, що гальваностегія за допомогою багдадської батареї цілком ймовірна. Більше того, Еггебрехт вважає, що багато золотих виробів давнини, що знаходяться в музеях, не більше як срібло із золотим покриттям. І наносилося воно за допомогою електролізу. Однак ця версія у вчених колах зізнання не отримала. Більшість вчених схиляються до давно усталеної точки зору, що всі музейні експонати були посріблені та позолочені за допомогою амальгамування.
У будь якому разі цей старовинний артефакт є свідком древніх технологій, нажаль ми можемо тільки здогадуватися.