Відвідати Венецію – мрія кожного пристрасного мандрівника. Місто, яке перетинають каналами та неймовірна кількість дивовижних реліквій мистецтва і культури. Вона є одним із найпопулярніших туристичних напрямків Італії. Але чи розказують туристам справжню тисячолітню історію, що стоїть за цією перлиною Середземномор’я?
Сучасне місто Венеція колись було величезною морською Республікою Венеція, багатим і впливовим домініоном, що поширився по більшій частині Середземномор’я. У цій Республіці було багато злетів і падінь, але вона завжди була центром культурного та мистецького розвитку.
Будучи провідною військово -морською державою в Європі, Венеція відіграла важливу роль у надсиланні кораблів у всі куточки світу, встановленні торгових шляхів та внесенню в Європу нотки екзотики. На жаль, після тисячоліття багатої спадщини Венеціанська республіка була остаточно розпущена. Але ці століття слави і багатства досі добре занотовані і згадуються в історії.
Як виникла Венеціанська республіка?
Протягом своєї історії Венеціанська республіка офіційно називалася «Найспокійнішою Венеціанською республікою» (La Serenissima Repubblica di Venezia). Однак зазвичай його просто називали “La Serenissima”, як його мешканцями, так і тими, хто жив у його сфері впливу.
Цей титул був зарезервований для ряду європейських націй і позначав королівський, шанований статус. Однак Венеція не була королівством чи країною як такою; найкраще описати як місто-державу. Місто-держава, вплив якого поширився на акваторії Адріатичного моря та за його межами, його багатство залежить виключно від морської сили.
Простіше кажучи, Венеціанська Республіка була таласократією, державою, влада якої перебуває переважно на морі, з невеликими територіальними володіннями або без них. Коли ми спостерігаємо за унікальним розташуванням Венеції, цей термін швидко стає зрозумілим.
Місто розташоване в самому центрі Венеціанської лагуни, закритої бухти біля Адріатичного моря на крайньому північному сході Італії. Можна сказати, що море «починається» з цього місця. Так чи інакше, у венеціанців завжди був лише один чіткий напрямок, в якому вони могли б розширюватися: море.
Щоб знайти походження Республіки, нам потрібно повернутися до того часу, коли германські племена спустилися на Італійський півострів. Приблизно в середині 600 -х років нашої ери, коли лангобарди та гуни напали на Італію, багато біженців втекли до укритих і малонаселених прибережних лагун.
З морем до спини ці прибережні громади можна було добре захищати і мало цікавили спустошувачів. Ці спільноти об’єдналися для взаємодопомоги та захисту, і незабаром вони стабілізувалися, потрапивши під захист Візантійської імперії.
Дож і незалежність
До початку 700 -х років нашої ери ця територія була відома як візантійська провінція Венеція і незабаром мала отримати свого першого офіційного правителя. Першого офіційного «дожа» Венеції звали Урсус Іпато, який був визнаний візантійськими чиновниками в Константинополі і отримав титули Дукса та Гіпата.
Дож – це ім’я офіційного титулу правителя Венеціанської Республіки. Назва походить від латинського слова dux, що означає лідер, а для венеціанців дож виступав як головний магістрат і був довічно обраний аристократією міста-держави.
Політику Венеції з самого початку диктували її старі знатні родини. Місто-держава була в значній мірі аристократичною, і ці дворяни діяли, щоб обмежити міру влади, яку мав дож, створюючи своєрідний баланс.
Ці знатні родини формували могутній купецький клас у межах міста-держави, і їх панування над політичними питаннями зробило Венецію більше схожою на олігархію, ніж на справжню республіку. Але навіть у цьому випадку Венеція стояла окремо від своїх сусідів: вони створили власну політичну систему, закріпивши в ній свої права, гарантуючи, що жодна сім’я не стане всемогутньою.
З розвитком республіки дожа обирала спеціально створена група місцевих громадян, що ще більше зміцнювало її демократичні принципи. І як місто зростало на територіально і економічно, воно почало здійснювати власний вплив на оточуючих, аж до 814 року н.е. Венеція була офіційно визнана незалежною імператорами Візантії та правителями Каролінгів на Заході.
Битва за Адріатику
Щоб Венеція зайняла своє місце на Адріатиці в ранньому середньовіччі, їй довелося виборювати владу у багатьох піратів, що бродили по цих водах, зокрема у слов’янських нарентинців (сербських язичників -моряків). Саме під час правління 13 -го дожа П’єтро Традоніко, який правив з 836 по 864 рік нашої ери, військова міць Венеції вийшла на перший план.
Завдяки новій і передовій армії та потужному флоту, створеному П’єтро, Венеція буде панувати над водами Адріатики протягом наступних століть. А наступні дожі продовжували битву з морськими піратами майже 150 років.
Близько 998 року, під владою П’єтро II Орсеоло, впливового 26-го дожа Венеції, республіка нарешті стала спроможною та впливовою міською державою. Дож успішно розгромив численні фортеці піратів на узбережжі Далмації, особливо відзначився в Істрії, і зміг остаточно підкорити слов’янських нарентинців близько 1000 року нашої ери.
Оскільки Адріатичне море було вільним для торгівлі, приголомшливий підйом Венеції почався шаленими темпами. Чисте море розпочало п’ять століть процвітання та миру в цьому прибережному регіоні.
Підйом венеціанського міста-держави
Як уже згадувалось, П’єтро II Орсеоло був одним з найвидатніших дожів Венеції, а ще він правив у той час, коли чиновники мали величезну владу в межах міста-держави будучи довічно обраним жителями.
Це різко контрастувало з оточуючими європейськими державами, чиї правителі вихвалялися божественним правом і Божою милістю, при сходженні на престол. Однак дож мусив заслужити довіру людей і міг заплатити дуже дорого за зраду.
Наприклад, у 1172 р. н.е. Одного дожа вбили люди після того, як він діяв всупереч порадам своїх радників і набув великої ворожнечі в місті. Таким чином дворяни та громадяни Венеції подбали про те, щоб їхнє місто не було захоплене централізованою владою таким чином попередивши становлення диктатури.
Але водночас ці могутні сім’ї також були не мали можливості узяти всю владу на себе завдяки складній системі управління, яка була розроблена. Однак у цій політичній системі були виклики, і після невдалого повстання, організованого двома видатними венеціанськими дворянами в 1310 році, потрібні були зміни.
Тому було створено Раду десяти. Ця рада складалася з десяти членів найбагатших, наймогутніших венеціанських сімей, яких обирала широка Велика рада. Раді з десяти осіб було доручено контролювати фракцію, з якої виникло повстання, і отримала широку юрисдикцію з питань державної безпеки. Це доволі цікавий реформаторський феномен, оскільки ситувація стабілізувалась до такої міри, що після цього вони правили століттями, будучи одним з головних керівних органів Венеції з 1310 по 1797 рік.
Багатство, влада та хрестові походи
Забезпечивши контроль над узбережжям Далмації та Адріатичним морем, Венеція стала головною державою регіону. Коли світ увійшов у період Середньовіччя, Венеціанська республіка стала однією з найбагатших європейських держав.
Вона тримала абсолютний контроль над торгівлею між Левантом та Європою, Азією та Африкою та по всьому Середземномор’ю. І хоча це була переважно торгово-аристократична республіка, вона, однак, брала участь у війні.
Майже з самого початку Венеція була головним актором Хрестових походів. Вони надали Візантійській імперії свої могутні військові кораблі, а натомість отримали багато торгових привілеїв, які сприяли зростанню їхнього багатства.
Венеція була могутньою морською державою, і вони не боялися демонструвати цю силу як своїм союзникам, так і своїм ворогам. Один з таких епізодів стався під час Четвертого хрестового походу. Приблизно на його початку 1199р. перед венеціанцями було поставлено завдання створити флот, який би переправляв хрестоносців через море, а один, зібраний у Константинополі, вирушив на Близький Схід.
Однак, оскільки хрестоносці не змогли оплатити цей флот, венеціанці вирішили погасити борг будь -якими підручними засобами. Разом з армією хрестоносців венеціанці зрадили своєму слову і напали на Константинополь у 1204 році, зруйнувавши та пограбувавши місто. Його часто називають найбільш ганебним розграбуванням міста за всю історію його існування та, що цікаво, найприбутковішим.
Після розграбування Константинополя венеціанці значно збільшили своє багатство. Вони також розширили свої території, придбавши Кандію (Крит) та Евбею (Негропонте), які разом із Пелопоннесом згодом стануть ядром венеціанських територій за межами Адріатики.
Однак незабаром усі ці території опинилися під загрозою, оскільки в Європу з’явилась нова держава, яка загрожувала всьому, що здобули венеціанці. І цією новою силою стала Османська імперія.
Війна, що тривала століття
Турки-османи перетнули Європу в 1300-х роках і швидко утвердилися як домінуючий противник християнської Європи. Це призвело до низки війн з Венеціанською республікою. Ці війни, відомі як Османсько-венеціанські війни, триватимуть майже 250 років, приблизно з 1463 до 1718 року.
У центрі уваги цих конфліктів були володіння Венеції на Пелопоннесі, а також контроль над Критом та Кіпром. Значну частину цих воєн венеціанці перебували у невигідному становищі, зазнавши чимало поразок. І це відбилося на республіці, таким чином Османській імперії вдалося значно послабити її могутність і пограбувати велику частинку її багатств.
Ренесансна коштовність у Мед
Коли вони не домінували в торгівлі в Середземномор’ї або не вели війни на європейському морі, венеціанці відзначалися мистецтвом і культурою. Вихідцями з Венеції було багато відомих художників епохи Відродження, таких як Тіціан, Каналетто, Джорджоне, Тінторетто та багато інших.
У період бароко Венеція також дала багато впливових композиторів, таких як Марчелло, Віллерт, Зарліно і, можливо, найвідоміший Вівальді. Більше того, місто Венеція стало домом для деяких чудових пам’яток архітектури епохи Відродження. Місто наповнене розкішними базиліками, палацами, арками та паладіями. Венеція і донині є перлиною культури та мистецьких досягнень.
Будучи найвищою військово-морською силою Середземномор’я протягом багатьох століть, Венеція, природно, також дала світу відомих моряків. І не всі вони були просто купцями чи воїнами. Венеція також була домом для науковців і дослідників.
Мабуть, найвідоміший з них – легендарний венеціанський торговий мандрівник Марко Поло. Широко оцінюваний як найбільший в історії європейський дослідник, Поло провів більше двадцяти років, подорожуючи по Азії та по Шовковому шляху, досліджуючи ті частини світу, які були тоді зовсім невідомі європейцям. Завдяки його подорожам Європа вперше побачила Монгольську імперію, Китай, Індію та Персію.
Занепад і розпуск
На жаль, усі величезні імперії та сили врешті -решт досягають свого кінця. Приблизно через 1100 років існування Венеціанська Республіка припинила своє існування у 1797 році, під час піднесення французького лідера Наполеона Бонапарта.
Але це сталось дещо пізніше. А в попередні десятиліття та протягом більшої частини 18 століття Венеція зазнала стрімкого занепаду. Не в змозі утримати свої території і ослаблена через конфлікти з османами, Венеція перетворювалася на пережиток своєї минулої слави. Часи змінювались і фортуна відверталась, Європа стояла на межі нової ери, і колись розкішне місто-держава змушене було скоритися волі Наполеона.
Після цього місто кілька разів переходило з рук у руки, поки, нарешті, воно не стало частиною об’єднаної Італії в 1866 році. Жодоного воно більше не претендувало на незалежну морську державою зі своїм політичним впливом. Однак пишність минулих віків залишила свій слід.
Навіть сьогодні Венеція вважається одним з найкрасивіших міст світу і є великою туристичною точкою. Вона була центром розвитку мистецтва та культури, а міста які виникли на італійському півострові протягом століть наслідували її культуру. Чого варті лише Сієна, Флоренція і Мілан, а це далеко не повний перелік.
Венеціанська Республіка є вирішальним прикладом того, як таласократії можуть бути вразливими і наскільки складними для утримання влади. Оскільки більшість їхніх територій лежать через моря, венеціанцям завжди було важко чітко їх зрозуміти та роззосереджувати політичний і війсковий вплив. Їхня сила та багатство полягали у їхніх кораблях та їх торгових можливостях. І коли вони почали скорочуватися, падіння Венеції було неминучим.
Автор: Алекса Вучкович. Переклад з англійської Юрій Іваночко.