Достовірно відомо, що ножем і ложкою люди почали користуватися ще в давнину, а ось з вилкою не все так просто – її історія суперечлива.
Наприклад, вилку часто називають наймолодшим столовим прибором. Однак якщо ложок періоду неоліту, не знайдено, то вилка періоду неоліту виявлена археологами на Кавказі. Двозубі мідні маленькі (срібні або бронзові) вила (Вілиця) знали в Стародавній Ассирії, Єгипті, а також Греції та Римі.
Однак використовували їх не як столовий засіб, а скоріше як кухарський інструмент, за допомогою якого виловлювали м’ясо з котла. Зубці були прямими, тому її можна було використовувати тільки для нанизування, а не зачерпування їжі. Сьогодні помилуватися таким кухонними засобами ви зможете в Неаполітанському національному музеї. Там зберігається вилка, вік якої налічує більше двох з половиною тисяч років.
Після завоювання античного світу варварами про вилку на час забули, збереглася вона лише в Візантії. Більшість жителів Заходу використовували для прийому їжі тільки ложку і ніж, часто великі шматки твердої їжі брали руками. Багаті люди могли перед їжею надягати рукавички, а після трапези зіпсовані рукавички викидалися. Аристократи іноді вважали за краще тримати по ножу в кожній руці – один для оброблення, інший для перенесення їжі з посуду в рот.
Так, на початку XI століття венеціанський церковний письменник П’єтро Даміані згадує вилку як дивовижний предмет розкоші, привезений до Венеції однією візантійською принцесою, що стала дружиною венеціанського дожа. Серед інших цікавинок Даміані зазначив «маленькі вила, щоб підносити їжу до рота».
В XI столітті вилка була завезена з Візантії в Італію. Святий Петро Даміані так описує звички візантійської принцеси Марії Аргира в 1003 році: «Пальцями до їжі не торкалася, а змушувала євнухів нарізати її на маленькі шматочки. Вона підчіплює їх спеціальним золотим інструментом з двома зубцями і кладе у рот».
Втім, є й інша версія, яка стверджує, що вилка прийшла не з Італії до Візантії, а навпаки. Деякі історики вважають, що перша в Європі вилка, золота з інкрустацією з перламутру і слонової кістки, була виготовлена для іншої візантійської принцеси Марії Іверської, яка сама зробила ескіз, вважаючи для себе принизливим їсти руками. У 1072 році в Константинополі в імператорському палаці відбулося публічне історичне застілля: принцеса Марія Іверська вразила своїх гостей витонченим поводженням з небаченим раніше предметом – двозубчастою маленькою виделкою. Правда, виготовлена з золота і прикрашена перламутром, вона мало схожа на столовий прилад, скоріше на дорогий аксесуар.
Але в будь-якому випадку, хто б в Європі не почав користуватися нею першим, широке поширення вилка отримала ще дуже нескоро. У деяких європейських країнах знадобилося сім століть, щоб вона міцно зайняла своє місце ліворуч від тарілки. У південних країнах Європи виделкою стали широко користуватися до XIV століття, а в XVII столітті вилка стала необхідним атрибутом на трапезах знаті і купців.
Museo della Collegiata di s. Andrea. Емполі, Італія
У Північній Європі вилка приживалась погано, зважаючи ще кілька століть непотрібним і навіть шкідливим предметом.
Ознакою надмірної розкоші. Наприклад, у деяких провінціях Франції люди їли руками аж до XVIII століття. Широке застосування в Англії виделка отримала тільки в XVIII столітті, але навіть в XIX столітті в англійському флоті матросам не дозволяли користуватися виделкою, побоюючись, щоб вона не зруйнувала дисципліну і не зробила суворих моряків тюхтіями.
Особливе ставлення до вилки було у Католицької церкви. Священики вважали її витвором диявола, втіленням нечистих сил, і до XVIII століття в монастирях суворо заборонялося їсти їжу цим диявольським приладом.
За даними французького історика Фернана Броделя, французький «король-сонечко» Людовик XIV (1638-1715) їв руками і заборонив герцогу Бургундського і двом його братам користуватися виделкою в своїй присутності. Бродель вказує, що в той час, та й значно пізніше в більшості монастирських статутів був пункт, який прямо забороняв ченцям їсти виделкою.
Вчений наводить слова одного середньовічного німецького священика, який проклинав вилку як «диявольську вигадку» – «Бог не дав би нам пальці, якби хотів, щоб ми користувалися таким інструментом», – писав він.
Еразм Роттердамський в своїх повчаннях молодим людям рекомендував брати шматки з загального блюда трьома пальцями і не копатися в їжі, але користуватися виделкою не радив. Ще в 1897 році статути англійської військово-морського флоту забороняли матросам користуватися під час їжі ножем і виделкою.
Свій сучасний вигляд із зігнутими зубцями вилка отримала тільки в кінці XIX століття.