Ніколи не знаєш, як життя обернеться. Пропонуємо вашій увазі коротку розповідь спогад, яку опублікувала на своїй сторінці в Фейсбук Любов Загоровська.

МояУПА

А потім татові сказали йти і ховати вбuтuх, бо в Чорному лісі було повно тpyпiв німців і мадярів, і треба було їх поховати. Тато мусив йти і закопувати. Три дні вони ходили закопувати. То робили так: копали одну яму і в неї складали 10 солдатів. Тато прийде додому та й каже:

– Ще живі попадаються, палатками і своїми шинелями накриті. І дуже просять, аби їх ще не забирати, дати їм вмерти, аби їх ще не закопувати.

Тато лишав таких, аби доходили, живих не клав до ями. Він на роботу ходив з однією жінкою з нашого села. Підійшла вона до одного солдата і дуже їй сподобався піджак, був солдат у піджаку. А її син десь втік з німцями. Сподобався їй піджак і вона каже:

– Шкода його закопувати, може, син мій вернеться, та й буде для сина.

Тато говорить:

– Не бери той піджак, він його собі заслужив при житті, не бери з нього, хай лежить у нім.

А вона забрала, принесла додому, ввечері подивилася по кишенях, знайшла документи, а то її сина. Прийшла зраненька до тата і плаче:

– Ходім, відкопаємо ту могилу. То я свого сина обібрала.
Тато пішов з нею, вони відкопали її сина, вона найняла фіру і забрала, аби поховати в селі, вже його в тій ямі не лишила.