Хто з нас не чув про віщого Олега? Можна по-різному ставитися до самого київського князя, який став одним з перших Рюриковичів на княжому престолі. Однак незмінно багато питань викликає фігура “чарівника, улюбленця богів”, який передрік Олегу смерть від його вірного коня. Цим чарівником був волхв.
Хто взагалі такі були волхви, і чому могутній князь із повагою слухав старця, що вийшов десь із лісу?
Етимологія
Слов’янська мова дохристиянських часів не дійшла до нас в живому виконанні. Сучасна інтерпретація праслов’янської мови – це реконструкція, заснована на письмових пам’ятках, знахідках і свідченнях. Саме слово “волхв”, на думку вчених, походить від старослов’янського дієслова “бурмотіти, говорити нерозбірливо, заговорювати”.
Проводячи паралелі з шаманизмом північних народностей, найбільш наближеним за змістом буде слово “камлать”. Чимало пов’язує походження слова “волхв” з фіно-угорськими етносами, з якими слов’яни були сусідами.
Зокрема, у фінській мові до сьогоднішнього дня збереглося слово velho (в Чудському варіанті volho), яке означає чаклун, чарівник. При цьому філологи-славісти вважають, що слово також описувало зовнішній вигляд давньоруських чаклунів “волхвів”.
Чим займалися волхви
Проаналізувавши всю наявну пряму і непряму інформацію, можна сказати, що волхви були жерцями слов’янських дохристиянських вірувань. Вони стояли в ієрархічній драбині родоплемінного ладу досить високо – зазвичай на рівні не набагато нижче князя або глави громади, хоча і трохи осторонь від нього.
Таємне знання робило фігуру волхва недоторканною з міркувань світогляду. Вважалося, що ця людина має здібності і таємні знання, які дозволяють йому спілкуватися з богами, божествами і духами, що наповнюють світ стародавнього слов’янина дохристиянської доби.
І якщо для зв’язку з могутнім Перуном або Сварогом волхву потрібно було докласти чимало зусиль, представники нижчого Пандемоніуму не складали для нього загадки.
Завдяки спілкуванню з потойбічними силами волхв володів даром знахарства – передбачення майбутнього. Рідко хто наважувався сперечатися з волхвом, щоб не зазнати на собі подальшої помсти з боку надприродних сутностей.
Тому князь Олег і вірить волхву беззастережно, тому і відповідає йому старець “Волхви не бояться могутніх владик…”, адже у них є заступники, чия сила могутніша за будь яку світську владу.
Трагічна доля волхвів
Волхви впали жертвою політичних репресій і соціально-світоглядних катаклізмів – так можна сказати сучасною мовою. Поширення християнства в цілях об’єднання Київської Русі не просто виводило волхвів з соціальних відносин – воно ставило під сумнів їх сутність і силу. Культурна спадщина волхвів фрагментально збереглась в традиціях на тих землях, де християнство було впроваджено відносно пізніше, зокрема на терехнах Покуття, переплівшись згодом із християнськими обрядами.
Не дивно, що в джерелах християнської епохи волхви зображуються служителями демонічних культів – адже вони становили пряму конкуренцію з християнським вченням серед населення. У багатьох регіонах повстання проти духовної і світської влади піднімали саме волхви, за що їх безжально знищували.
І тільки набагато пізніше роль і ставлення до волхвів були значно пом’якшені.