«Чи багато українців-нелегалів у США? Скажімо так: пів-Тернополя сидить у Чикаго», — жартує Анна-Марія Мельник, українка, яка вже дев’ять років нелегально перебуває в Америці.
Остап Яриш, опубліковано на сайті Громадське.UA
Після приходу до влади Дональда Трампа риторика Білого дому щодо мігрантів стала значно жорсткішою. Найближчим часом конгрес США планує розглянути імміграційну реформу президента, яка має суттєво урізати права мігрантів у Сполучених Штатах.
Як живуть українські нелегальні мігранти у США? На який обман дехто з них йде, щоб легалізуватись? Як змінилося їхнє життя після того, як президентом став Дональд Трамп? Громадське записало історії чотирьох українських нелегальних мігрантів.
Анна-Марія Мельник, Лас-Вегас, штат Невада
у США живе 9 років
В 2009 році я приїхала в штат Вісконсин і почала за контрактом працювати прибиральницею в готелі. Коли він закінчився, вирішила залишитись у США нелегально. Спочатку зовсім не розмовляла англійською, але за цей час її вивчила й тепер моя мова – майже без акценту.
Звичайно, інколи був страх, що по мене може прийти міграційна поліція. У 2010 році я жила в невеликому курортному містечку. Тієї зими туди приїжджали рейди, щоб виявити нелегалів. Деяких моїх знайомих знайшли й депортували. В цей час ми з подружками їздили ховатися в інше місто, щоби не дай Бог нас не зловили. Адже при виїзді нелегала зі Штатів йому в паспорт ставлять так звану «чорну мітку» – це означає заборону на в’їзд в країну щонайменше на 10 років. Страх депортації складно описати словами.
Після того, як Трампа обрали президентом, з’явилась «anxiety» – тривога, що мігрантів почнуть переслідувати. Та з іншої сторони, ми прекрасно розуміємо, що всіх Трамп не вижене. Тоді все в Америці зупиниться: не працюватимуть ресторани, заправки, люди житимуть в неприбраних будинках. Адже найчастіше всю чорну роботу виконують саме мігранти. Думаю, що законослухняних людей в найближчі декілька років не чіпатимуть – все буде, як при Обамі.
В 2015 році я переїхала у Лас-Вегас і почала працювати в сфері торгівлі. Зараз проходжу процедуру легалізації у США. Один із найпростіших способів – укласти шлюб з американським громадянином. Я так і зробила: мій чоловік білорус, але має громадянство Штатів. Після заміжжя процедура легалізації проста: проходиш медичне обстеження, заповнюєш анкету й чекаєш на результат. Все це коштує приблизно 2 тисячі доларів. Розгляд документів триває всюди по-різному. У Неваді, наприклад, це займає від 10 до 15 місяців, у Вісконсині – від 3 до 4.
Утім, у легалізації можуть відмовити. Так сталося і зі мною, коли я хотіла отримати документи після свого першого шлюбу з американцем. Тоді трапилась складна ситуація, бо мій перший чоловік потрапив за ґрати. Чиновники не повірили, що наш шлюб був справжнім, й відмовили, тож я подала на апеляцію. Її затвердили, проте на той час ми з чоловіком вже розійшлись. Тож я добровільно відмовилась від легалізації, бо просто не хотіла брехати міграційній службі.
Та є люди, які брешуть. За гроші вони укладають фіктивні шлюби з американцями – в США навіть існують спеціальні фірми, які все підлаштовують. Це доволі поширена практика серед нелегалів. Але такі послуги коштують дуже дорого: починаючи від 15 тисяч доларів.
Софія Чехова, Чикаго, штат Іллінойс
у США живе 3 роки
Для мене виходити заміж за незнайомця задля отримання «грін карти» не варіант. Ця опція ненадійна. Та якби випала можливість укласти фіктивний шлюб зі знайомим американцем, який мене не підведе, я б про це може й задумалась.
Взагалі, існують й інші способи легалізуватися. Багато моїх знайомих з України подали заяви на політичний притулок. Кожен вигадує різні причини. Дуже часто хлопці та дівчата вдають із себе геїв та лесбійок і кажуть, що вдома їх дискримінували через сексуальну орієнтацію. Насправді, це один з найбільш виграшних варіантів. Разом з адвокатами вони вигадують зворушливі історії про нещасливе дитинство, знущання в школі, підробляють медичні довідки, фотографії.
Дехто просить притулок через релігійні мотиви – вони кажуть, що є парафіянами Московського патріархату, і що тепер в Україні їм погрожують. Хтось посилається на війну. Але це не ефективно, бо офіційно ж війни нема. Тому в США такі заявки, як правило, відхиляють. Особливо, якщо за біженців себе видають люди із західної України.
Як і багато українських студентів, я потрапила у Сполучені Штати через програму Work and Travel. Спочатку Поїхала у Флориду і працювала там у ресторані, через деякий час разом з друзями переїхала в Чикаго.
Ми подумали, що там багато українців, є цілий український район, наші церкви, українські магазини. Почуваєш себе, як вдома. Тож коли я приїхала, то поселилась в українській околиці. Довго не могла знайти роботу, тому працювала в магазині, просто для того, щоб мати гроші на життя. Коли приїжджаєш у нове місто, ти – як сліпе кошеня.
Зараз я працюю диспетчеркою. Мій хлопець, також мігрант, налагоджує у Чикаго власний бізнес. В Україні я покинула університет, в якому була зразковою студенткою та йшла на червоний диплом. Але в США вирішила почати все з нуля, і залишилась тут через перспективи кращого розвитку. Утім, серед великих мінусів для мене – неможливість подорожувати за межі країни. Тож я не відкидаю, що незабаром повернуся назад в Україну. На Америці світ не закінчується.
Ростислав Коломийський, Детройт, штат Мічиган
у США живе 4 роки
Зараз я пов’язую своє життя тільки з Америкою. Одразу після того, як я виїхав у США, в Україні почались бойові дії. Я спостерігав за всім цим зі Штатів, і до України було страшно повертатися. Коли вирішив залишитися, не думав, наскільки довго це протриває. Хотів почекати півроку і подивитись, чи щось зміниться – але ситуація не ставала кращою. Жару до вогню підкидало ще й те, що мені почали приходити повістки в армію, і це точно не додавало бажання повертатись додому.
Та попри це, в США я не почуваюся на 100% безпечно. Мене декілька разів грабували на вулиці – наставляли пістолет і відбирали гроші. Я собі не можу уявити, щоб таке трапилось в Україні. Крім цього, мене досі не покидає відчуття тривоги через те, що я живу тут нелегально. Та я стараюсь думати про це якомога менше і завантажувати себе роботою. Однак знаю людей, які через таку тривогу почали пити, пізніше підсіли на наркотики. Я спостерігав, як ламалося їхнє життя.
Протягом чотирьох років у США я змінив багато робіт: від вантажника до кухаря. Зараз роблю ремонти у великій готельній мережі під Детройтом і заробляю непогані гроші, навіть вдається періодично висилати щось до України. Безкоштовно живу в цьому ж готелі, у якому роблю ремонт, і робота наразі мене влаштовує.
Взагалі, нелегалу не так важко знайти роботу в США. Однак гроші ти будеш отримувати неофіційно. За весь цей час я працював як на американців, так і на українців. Українці відносяться до співвітчизників безвідповідально – можуть обдурити і «кинути» на гроші. Тому я майже повністю втратив до них довіру і переважно працюю з американцями.
Олексій Матвіїшин, Лос-Анджелес, штат Каліфорнія
у США живе 3 роки
У Сполучені штати я мріяв потрапити ще змалку, тож на Work and Travel подавався із наміром нелегально залишитись в Америці. Перший період я жив у різних штатах, ночував у друзів і ледве зводив кінці з кінцями. Та потім зібрав грошей, купив автомобіль і поїхав у Лос-Анджелес.
Там я познайомився з чоловіком, який запропонував мені приєднатись до зйомок фільму про вирощування марихуани в Каліфорнії. В північній частині штату всі цим займаються, куди не кинь оком – всюди плантації. Я завжди любив коноплю, і навіть сам раніше її вирощував, тому цей проект мене зацікавив. Нещодавно відбулася прем’єра нашого фільму.
Одного разу протягом зйомок недалеко від мексиканського кордону мій автомобіль зупинила міграційна поліція. Тоді я подумав: все, гаплик. Але вдав, що заблудився і шукаю одне туристичне місце – пояснював усе це з найкращим американським акцентом, який тільки міг зробити. Міграційний офіцер побачив, що я білий, і заспокоївся, нічого не запідозривши.
Думаю, мені допомогла європейська зовнішність. Проблеми з’явилися б у мексиканців або мігрантів з Африки чи Азії. На них звертають увагу значно більше. До європейців, якщо вони поводяться слухняно, поліція в США майже не прискіпується.
У США я хочу розвиватися в кіно. Хочу зняти один фільм, потім другий, і щоб Америка мені сама запропонувала «грін карту». Це називається легалізація «за екстраординарні здібності». Її можуть отримати культурні діячі, спортсмени. З усіх варіантів це найскладніший, але я вірю, що мені все вдасться.
Попри те, що я нелегал, в Америці я почуваюся вільніше, ніж з усіма правами в Україні. Але думаю, що США – не найкраща країна для життя. Тут є великі перспективи, але своїх дітей я б тут не виховував. Мені не подобається, як система в Америці впливає на людей. «Грін карту» я хочу отримати, щоб мати змогу повертатися у Штати та вільніше подорожувати світом. Щойно це станеться, я обов’язково повернуся в Україну, щоб робити щось корисне для суспільства там.
*Імена та прізвища героїв змінено з міркувань їхньої особистої безпеки