Василь Чміль. Для бандерівця вистачить і медалі «За бойові заслуги»!

Коли 1967 року Микола Чміль після служби в Радянській армії прийшов додому, то батько Василь Іванович попросив сина спалити на городі купу старих квитанцій, документів, газет, грамот та іншого непотребу. Син усе те «проревізував» і знайшов серед паперового мотлоху батькову червоноармійську книжку, в якій містилася цінна інформація про бойовий шлях молодшого сержанта Червоної армії Василя Чміля і нагороди: медалі «За бойові заслуги», «За Перемогу над Німеччиною», «За взяття Берліна», «За визволення Варшави» та інші. Із цією книжкою батько пройшов фронтовими дорогами Європи, стояв біля руїн рейхстагу. Про це пише Файна сторінка із посиланням на Голос України.

У листопаді 1942 року Василь Чміль став стрільцем сотні УПА Леоніда Коцюка «Поліської січі» Тараса Боровця (Бульби). У травні 1944-го Коцюк розпустив сотню: повстанці зневірилися і втомилися воювати на три фронти: проти нацистів, більшовиків і поляків. В однострої повстанця зі зброєю в руках Василь Чміль повернувся додому в Малин Млинівського району Рівненщини. Чоловік не збирався ховатися від совєтів, а в тій же формі заявився в Острожецький райвійськкомат і попросився на фронт.

У якій тільки іпостасі не воював! Автоматник, полкова хімрозвідка, саперний взвод, кавалерія.

Якось розвідгрупа переправилася через річку, командир відділення Чміль набрав у пляшку води для аналізів. Повертаючись до своїх, розвідники попутно захопили «язика» — німецького обер-лейтенанта, хоча це функція полкових розвідників.

Фото з сімейного альбому Миколи Чміля з Млинова.

Годинник від Августа Шульца

Гітлерівського офіцера не «кончили».

Коли дісталися до своїх, розвідники пішли спати, а командир повів полоненого в штаб. Німецький офіцер дістав із кишені годинника і віддав його червоноармійцю.

— Возьми, Василий, на память…

Полонений зрозумів, хто врятував йому життя. Й захотів віддячити.

Цей годинник і досі зберігає син фронтовика — відомий лікар із Млинова, що на Рівненщині, Микола Чміль. До речі, власник годинника — Август Шульц: прізвище та домашня адреса вигравіювані на корпусі.

«Бандерівцю вистачить і медалі»

За успішне виконання бойового завдання розвідників представили до нагород. Ініціював це командир полкової хімрозвідки. Зокрема, просив нагородити командира групи Василя Чміля орденом Вітчизняної війни. Коли про це дізналися в особливому відділі дивізії, то викликали капітана Татарінова і делікатно розтлумачили:

— Для бандерівця вистачить і медалі «За бойові заслуги»!

…16 квітня 1945 року 89-й стрілецький полк у складі 3-ї ударної армії разом з іншими військовими формуваннями пішов на штурм Берліна. 20 квітня полк Василя Чміля увірвався в місто. Щоправда, малинцю не довелося брати рейхстаг.

Коли впав Берлін, дехто з червоноармійців із повстанським минулим перейшов на Захід. Перебіжчики і Василя Чміля застерігали про можливі репресії від НКВС після повернення додому. Однак молодшому сержанту було не до того: у нього підростав син Микола, якого батько ще не бачив і не тримав на руках…

Після війни Червона армія мала потребу в офіцерських кадрах.

Отож із січня до липня 1946 року малинець ревно студіював артилерійську справу. Але не судилося Василю Чмілю бравим офіцером з’явитися в рідне село. Не дрімали офіцери особливого відділу. Вони відкопали інформацію про повстанське минуле потенційного офіцера Червоної армії.

Назрівав скандал. Аби залагодити ситуацію, курсант Чміль написав рапорт про звільнення з курсів.

Фронтовику «впаяли» 12 років!

Після звільнення в запас Василь Чміль рік працював на шахтах Донбасу — заробляв на будівництво хати, бо під час Малинської трагедії рідна оселя згоріла. Звели дім. Учорашній фронтовик натхненно трудився в сільському господарстві, але зачастили до нього офіцери Острожецького райвідділу НКВС, зокрема і старший лейтенант Внуков. Приїдуть на тачанці, посеред дня заберуть, а повертався малинець додому темної ночі.

А 1952-го колишнього повстанця і фронтовика засудили на 12 років.

Під прес репресій потрапила і дружина пана Василя Віра Антимонівна — як співучасниця «злочинної діяльності» чоловіка, хоча в повстанському русі не перебувала. Щоправда, згодом її звільнили за так званою амністією для матерів. Доки батьки відбували покарання, їхній старший син Микола і молодший Костик, 1948 року народження, перебували в душевному затишку бабусі й тітки.

Свої засудили, а німець допоміг

У неволі Василь Чміль працював у пекарні. Познайомився з військовополоненим німцем, засудженим на тривалий термін. Неодноразово чужинець проливав сльози за загубленою в таборі молодістю. Однак дав українцеві цінну пораду:

— На пекарні пектимеш хліб усі 12 років. Приходь до мене в кузню — відбудеш лише половину терміну, бо ковальство — важка робота…

Німець був умілим спеціалістом, біля нього ковальських премудростей навчився і Василь Чміль. А через шість літ збулося пророцтво німця: млинівця випустили на волю.

Після звільнення Василь Чміль у Малині шив чоботи, торгував на базарі в Олиці олією. Там випадково зустрів фронтового побратима — заступника командира хімрозвідки полку старшого лейтенанта Івана Крахіна. Той в Олиці створював харчокомбінат і запропонував Василю Чмілю перебратися у це село. Зблизило їх не тільки фронтове минуле, а й дружини: обидві уродженки Малина.

Василеві Чмілю став у нагоді фах пекаря, якого набув у неволі. Згодом організовував пекарню в Цумані, а хлібопекарською справою займався аж до своїх 83 літ.

14 жовтня і 9 травня — особливі дні для Миколи Чміля. У ті дні він брав пляшку коньяку, приїжджав до батька в Олику, і під чарку вони вели задушевні розмови.

Якось переглядали репортаж зі святкування Дня Перемоги. На екрані з’явився «фейс» радянського офіцера. Тоді вже поговорювали про примирення між вояками Червоної армії і УПА. Той офіцер із телеекрана безапеляційно заявив:

— Нікогда нє падам рукі вояку УПА!

На те 85-річний Василь Чміль сказав:

— Дурень чоловік! А я ось праву руку вояка УПА подаю лівій молодшого сержанта Червоної армії!

І своєю правицею стиснув свою ліву руку…

Із цього приводу зазначимо: колишні червоноармійці й вояки УПА давно примирилися. І якщо не забули кожен про своє минуле, то не виставляли його предметом дискусій. Разом жили, господарювали, кумували, чаркували, одружували дітей. Врешті, ховали один одного. Чи не знають про це в наших селах? А протистояння — лиш чийсь намір заробити політичний капітал.

Пішов Василь Чміль у кращий світ 2012-го на 90-му році життя.

Млинів Рівненської області.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на Файна сторінка заборонено.

Вподобайте нас у Facebook і все буде файно!