Ти, Вусатий, хоч і не розумієш нічого, але таки жива душа і слухати вмієш…

—Що, грієшся, Вусатий? Ну, лежи, грійся, і я сяду коло тебе, — Дід присів на лавочку під хатою і вузлуватою рукою погладив кота.

— Весна… Добре, що ми перезимували. Тепер нам буде ліпше обом… Та чи ти так розлінився на сонці, що й слухати мене не хочеш? – Старий ласкаво посіпав Кота за вухо, кругле, кимось обгризене, яке втратило свою колишню красу, а може, й слух.

Не піднімаючи голови, Кіт розплющив одне зеленаве око.

— Якби ти знав, Старий, як ти мені набрид за зиму на печі, — говорило те око дідові, — а тепер і під сонцем не мав де сісти, тільки біля мене.

Але Дід, який пройшов дві світові війни і розумів багато людського, не розумів кошачої мови, тому спокійно вів далі: — Ти, Вусатий, хоч і не розумієш нічого, але таки жива душа і слухати вмієш.

Кіт розплющив своє друге око, а це вже було ознакою того, що він сердився. Якби на чужого, то він би не стерпів. О, він умів лишати сліди на лиці кривдника! Не один ішов від Діда, витираючи кров з обличчя і лементував: “Навіщо ви такого дикого кота тримаєте”.

Старий сміявся у відповідь:

— А ми з ним підписали декларацію про ненапад, і відтоді один одного не дряпаємо.

Вусатий був старий і мудрий, бо якщо міряти його життя людським, то він уже мав би закінчити середню школу. Ще в молоді роки Кіт дозволяв дідовим онукамчіпляти на себе стрічки, терпів, коли тягнули за хвоста. Тепер він із незалежним виглядом одразу покидав хату, почувши знайоме, крикливе: “Дєдушка, здрасьтє!”.

Дід і сам пересмикував плечима, але кивав у відповідь, дивлячись. як з-під різних флакончиків і пакетів онуки виймали великий згорток:

— Це вам, дєдушка, папка передав.

Старий уже знав, що “папка” – це не хліб, а його син, який не може ніколи по-людському додому приїхати, поговорити з однолітками і односельцями. Дарма, що в Полтаві живуть, а балакати по-українському не навчилися ні в школі, ні вдома. Коли передають виступ якоїсь хор-ланки із Полтавщини, дід не лінується злазити з печі, підкручує радіо і каже Котові:

— Слухай, Вусатий, оце співають щирі українці. Кіт обертається на другий бік і муркоче:

— Давай мені молока карпатського чи полтавського, а я буду завжди нявкати так, як навчила мене мама. А як тобі, старий, не хочеться спати, то лежи й думай, чому твої онуки говорять не так, як ти, і чому від них не пахне ні молоком, ні хлібом, а якимись пшикавками.

Скільки днів були в діда гості, стільки й не було видно Кота. Меню його біднішало, але не вертіло в носі від різної хімії. Як тільки запах парфумів вивітрювався, Кіт повертався до хатини і лащився до Дідової ноги. Він знав, що в нозі Дідовій багато осколків і вона нічого не відчуває, але завжди після повернення терся. Сила звички. Така, як у Діда: не курити в хаті, де пахне молоком і чебрецем.

— Вже поїхали, — кивав Дід, — ходи, дам молока.

Кіт ліниво наближався до мисочки, показуючи дідові, що не за молоком вернувся. Та коли мисочка спорожнювалась, засував її у найдальший куток під лавицею, бо не любив Дідових кепкувань. Але старий це побачив:

— Дати ще? — посміхнувся.

Кіт нявкнув, вистрибнувши на піч, щоб відчепитися від Діда.

— Добре, що ти вернувся, — швидко вмостився біля нього Старий. — А то не було з ким і поговорити за ці дні. Двоє онуків було в хаті, а я як німий сидів. Почну їм щось розказувати – не слухають. Згадую минувшину, а вони:

— Дєдушка! Нє фантазіруйтє!

І за що їм п`ятірки в школі клали? Тішаться, що вступили до інститутів, а не знають нічого.

Кіт сонно муркотів під дідовою рукою, а той продовжував:

— Увімкнув радіо — “виключіть, — кажуть, — ми своє включимо”. А як увімкнуть! Боже мій! Ти, Вусатий, краще нявчав під чужими оборогами, як колись парубочив, ніж те, що вони годинами слухають. Питаю бувало, які п’єси люблять дивитися, які пісні співають, а вони бовкнуть, що пісні та пєси віджили… Ну, скажи мені, як може віджити “Назар Стодоля” чи “Несе Галя воду”?

Вусатий спав. А Дід не міг заснути. Лежав, лежав, і рука знову, за звичкою, потягнулася до Кота:

— А що правнкуи будуть співати?..

Новела “Старий і кіт”. Автор Галина Христан.

Вподобайте нас у Facebook і все буде файно!