Подорожі

Мегавражаючі руїни старовинних замків України (фото)

Бучацький замок

Бучацький замок — пам’ятка архітектури всеукраїнського значення, розташований у місті Бучач, Тернопільської області поблизу вулиці Замкової на помітному підвищенні.

Бучацький замок — пам’ятка архітектури всеукраїнського значення, розташований у місті Бучач, Тернопільської області поблизу вулиці Замкової на помітному підвищенні. Про це розповідає vsviti.com.ua.

Замок був побудований у XIV ст., бо цим часом датують знайдені під мурами фрагменти готичних колон та капітелей.

Замок багато разів руйнувався і потім відбудовувався. Особливо часто проходив процес руйнації та відбудови в XVI ст. через часті татарські, рідше турецькі, молдавські напади.

Легенди свідчать про численні підземні ходи того часу, що вели від замку. У XVII ст. замок пережив багато штурмів, зокрема, кримських татар, турків, козаків, захищаючи жителів міста (в основному етнічних поляків, євреїв). 1672 р. Бучач взяли в облогу татари та турки під керівництвом Магомета IV. Власника міста в той час не було поблизу, обороною замку керувала його дружина — Тереза або друга дружина — Урсула з Даниловичів. Дізнавшись, що твердинею управляє жінка, турки і татари, за легендою з наказу султана, зняли облогу.

Сучасні руїни — залишки збудованого в середині 16 ст., у 1580-ті роки — закінчена чергова перебудова фортеці.

На початок 17 століття Бучач був одним із найважливіших замків на Поділлі. Після переходу Бучача у власність (близько 1620 р.) Стефан Потоцький із дружиною Марією Могилянкою сприяли укріпленню замку.

В XIX ст. розібрано частину оборонних мурів, каміння продане як будівельний матеріал. Власниками замку до осені 1939 р. були дідичі міста — Потоцькі, останнім — граф Артур Потоцький.

На сьогодні з часів XIV—XV ст. в замку залишилися знайдені в розкопках готичні фрагменти архітектури, можливо, церковної. Решту збережених стін і башт датують XVI ст. Стіни (до 3,5 м товщиною) мають три яруси обходів з бійницями для вогнепальної зброї.

На території фортеці також був палац в стилі ренесансу, можливо, збудований на місці давнішої житлової споруди, залишки стін якої з’єднані зі збереженими двома ярусами східної вежі замку. До палацу вела в’їзна брама на першому поверсі та підйомний міст, перекинутий через рів. Палац прикрашали галереї з аркадами. Посеред двору був фонтан.

Добро́мильський замок

Добро́мильський за́мок (За́мок Ге́рбуртів), розташований за 4 км на південь від міста Добромиля, що в Старосамбірському районі Львівської області.
Добро́мильський за́мок (За́мок Ге́рбуртів), розташований за 4 км на південь від міста Добромиля, що в Старосамбірському районі Львівської області.

Це найвищий (560 м над рівнем моря) замок Львівщини. При хорошій видимості з мурів замку можна побачити міста Перемишль (бл. 30 км) і Самбір (бл. 40 км).

Близько 1450 року львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев’яний замок. Проте замок згорів під час нападу татар у 1497 р.

Будівництво мурованого замку почав Станіслав Гербурт 1566 р. відразу після того, як польський король Сигізмунд II Август надав місту Добромилю магдебурзьке право. У 1614 Ян Щасний Гербурт завершив і дещо перебудував цю твердиню, надавши їй ренесансного вигляду. Вона мала винятково оборонні функції, житлові корпуси використовувались тільки для тимчасового перебування.

З 1622 р. замок перейшов у власність Конєцпольських.

Після поділу Польщі австрійський уряд видав розпорядження розібрати старі укріплення, що й частково було зроблено.

До нашого часу збереглися: чотириярусна брамна бастея з рештками житлових приміщень, два фрагменти мурів, залишки однієї башти, залишки криниці на подвір’ї замку (яма, завглибшки бл. 3 м). У плані замок овальної форми, займав площу подовгастого гребеня гори і мав довжину 85 м, ширину — 25 м. Завдяки своєму розташуванню був неприступним.

Старосільський замок

За́мок у Старо́му Селі́ (Старосі́льський за́мок) — пам'ятка архітектури XVI—XVII століть, розташована в селі Старе Село (Пустомитівський район, Львівська область).
За́мок у Старо́му Селі́ (Старосі́льський за́мок) — пам’ятка архітектури XVI—XVII століть, розташована в селі Старе Село (Пустомитівський район, Львівська область).

У Старому Селі Пустомитівського району Львівської області, приблизно в 18 км на південний схід від Львова збереглися залишки стародавньої фортеці, колись однієї з найпотужніших в Україні і найбільшої на Львівщині. Цю фортецю називають Старосільським замком – похідним від назви села. Поруч із замком розташована залізниця і протікає місцева річка Давидівка.

Навіть незважаючи на те, що Старосільський замок знаходиться в напівзруйнованому стані, здалеку він як і раніше виглядає грізною твердинею. Замок займає чималу площу – два гектара, а за формою нагадує неправильний п’ятикутник. Все, що вціліло від Старосільського замку – це масивні кріпосні стіни завширшки близько двох метрів і заввишки близько п’ятнадцяти метрів, які укріплені контрфорсами, і три вежі (у минулому їх було шість). Із зовнішнього боку стіни і вежі декоровані на одному рівні аркатурою – рядом глухих арок-заглиблень. Одна з башт прикрашена кам’яної короною. Внутрішній двір замку пустує і заростає травою, перетворюючись на чудове пасовище для домашньої худобини. У минулі часи тут стояв палац, казарми для замкового гарнізону, господарські будівлі та церква.

Старосільський замок є пам’яткою оборонної архітектури XVI-XVII століть. Будувався він для захисту від татар південно-східних шляхів до Львова. Перше укріплення на території Старого Села у вигляді дерев’яного замку, як вважають дослідники, вже існувало в XV столітті. До кінця наступного століття на його місці князі Острозькі збудували більш міцний замок – з цегли і каменю. За старовинною традицією для міцності в розчин додавали молоко і яйця. Можливо, саме в цьому секрет довговічності кріпосних стін і башт. У 1642 році князь Владислав Домінік Заславський-Острозький облаштував замок у Старому Селі в стилі східно-європейського пізнього ренесансу. У такому вигляді Старосільський замок простояв недовго – в 1648 році його захопили війська під проводом Богдана Хмельницького. Всі замкові укріплення були зруйновані. Владислав Домінік досить швидко відновив фортецю, і вже через рік на місці руїн виросла могутня цитадель. Старосільський замок мав настільки грізний і неприступний вигляд, що наступного разу – в 1654 році – козаки вже не наважилися штурмувати його. Пішли ні з чим і турки, які навідалися в ці краї в 1672 році.

На початку XVIII століття Старе Село разом із замком стає власністю Адама Миколи Сенявського. До цього часу замок втрачає своє оборонне значення. Новий власник відреставрував фортецю і переніс сюди збройний арсенал, що зберігався у Львові. Після смерті Сенявського у 1726 році всі його володіння і багатства успадкувала його єдина дочка Марія Софія. У 1731 році вона вийшла заміж за князя Августа Олександра Чарторийського, до якого перейшла вся власність Сенявського, в тому числі і Старосільський замок. Доля колишнього військового форпосту мало цікавила Чарторийських, і фортеця поступово занепала. З 1809 року Старосільський замок переходить до родичів Чарторийських – Потоцьких, які володіли ним аж до вересня 1939 року. Останній господар замку – Альфред Потоцький – перетворив колись могутню твердиню… у пивоварню.

В подальшому ґрунтовна реконструкція Старосільського замку чомусь так і не була проведена. З кожним роком замок у Старому Селі все більше руйнується і заростає травою. Те, що не зруйнували люди, руйнують вітри, дощі і час.

Червоногоро́дський за́мок

Червоногоро́дський за́мок або Джуринський замок, розташований в урочищі «Червоне», поблизу села Ниркова Заліщицького району Тернопільської області, на стрімкому пагорбі посеред глибокої котловини річки Джурин, яка в цьому місці утворила майже замкнуту петлю.
Червоногоро́дський за́мок або Джуринський замок, розташований в урочищі «Червоне», поблизу села Ниркова Заліщицького району Тернопільської області, на стрімкому пагорбі посеред глибокої котловини річки Джурин, яка в цьому місці утворила майже замкнуту петлю.

Місто Червоногород (Червоний город), як помилково стверджували деякі дослідники, належало до літописних червенських міст (городів), від назви яких пішла пізніше назва Червона Русь.

До XVII ст. тут стояв деревяний замок, який не раз знищувався татарами. А за сприяння старости Червоногорода, львівського каштеляна Миколи Даниловича, звели мурований чотирикутний замок з вежами на кутах, який був оточений оборонним муром із в’їзною брамою.

1648 року під час Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького замок захопили повстанські загони. 1672 року його здобуло військо турецького султана Магомета IV. Під час турецького панування замок був залишений мешканцями, після їхнього повернення стояв розорений.

Замок описаний як збудований за старосвітською архітектурою і обнесений мурами, в деяких місцях поруйнованих. Згаданий також старожитний монастирський костел поблизу замку.

Від 1778 р. — власність Кароля Понінського, який 1820 р. звелів розібрати 2 вежі й частину будівлі, дві інші вежі та частину стін використав для спорудження палацу на замковому фундаменті. До Першої світової війни палац мав вишукану терасу в італійському стилі та колонаду із 6 кам’яних колон, був оточений великим ландшафтним парком із фонтаном.

Нині збереглися лише дві, значно пошкоджені вежі. У квітні 2013 pоку половина однієї з веж обвалилася.

Червоногородський замок вважається одним з найзагадковіших і найромантичніших замків Тернопільщини. Туристи часто асоціюють його із казковими «Двома вежами» з саги Толкієна «Володар персня».

До речі, неподалік знаходиться мальовничий Джуринський водоспад.

Джуринський водоспад
Джуринський водоспад

Клеванський замок

Клеванський замок, розташований у західній частині смт Клевань, що в Рівненському районі Рівненської області.
Клеванський замок, розташований у західній частині смт Клевань, що в Рівненському районі Рівненської області.

Відомості про первісну фортецю датовані 1475 роком. Саме село в письмових джерелах вперше згадано під 1458 роком як власність князя Михайла Чорторийського. У 1495 році його син князь Федір Чорторийський, луцький староста, добудував замок, оточив його міцними кам’яними стінами і глибоким ровом, який заповнювався водою річки Стубли.

Збережено опис замку за 1605 рік. Головну захисну роль відігравала західна вежа, зміцнена кам’яним бастіоном. Східна вежа слугувала цейхгаузом (арсеналом). Замок швидко втрачав оборонну функцію і в 1632 р. споруду віддали єзуїтам, які влаштували тут свій колегіум. Ймовірно, вони й були господарями замку до кінця 18 ст.

Після першого поділу Речі Посполитої землі відійшли до Габсбурзької монархії (з 1804 року Австрійської імперії). За наказом імператора Йозефа ІІ у 1773 р. майно єзуїтів конфіскували. Після наступних поділів Речі Посполитої територія відійшла до Росії. На зламі 18—19 століть замок стояв пусткою.

Випадково збереглися дві напівзруйновані вежі, краще збереглася східна, віадук (побудований з цегли) над ровом, будівлі колишнього духовного училища 2- та 3-поверхові, спрощеної провінційної архітектури. Дахи зруйновані. Будівлі стоять пусткою, руйнуються, ніяк не використовуються (станом на 2005 рік).

Кременецький замок

Кременецький замок — фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області.
Кременецький замок — фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області.

Побудований на стрімкій горі Бона (397 м над рівнем моря) з каменю-вапняку. Гора обнесена високим кам’яним муром (у 13 ст. — дерев’яним з частоколом).Кременецький замок відомий як неприступна твердиня, яку свого часу безрезультатно намагалися здобути угорський король Андрій ІІ (1226), хан Батий (1240—1241), Куремса (1255). Кременецький — один з трьох замків, які взагалі вціліли під час монгольської навали на території всієї Русі. Природна недоступність, запаси зброї, пороху, води давали змогу довго тримати облогу.

1261 замок був знесений за наказом князя Василька на вимогу Бурундая. Заново збудували його в 14-16 ст. литовсько-руські князі Любарт, Вітовт, Свидригайло.

16 ст. проведено описи замку. Кременецький замок мав 2 мости, 3 вежі: Надворітню, Черлену, Над новим домом, князівський палац, приміщення для гарнізону, гауптвахту, городні, церкву св. Михаїла.

1569 року Кременецький замок перейшов до королеви Бони. Замок перебудовується в ренесансовому стилі, підсилюється його обороноздатність.

Зараз збереглися квадратна надбрамна вежа з 2-х ярусів, готична арка-заїзд, частково — бічні оборонні мури товщиною 2-3 м, висотою 8-12 м, вежа над новим домом.

Кудринецький замок

Кудринецький замок — фортифікаційна споруда у селі Кудринці Борщівського району Тернопільської області.
Кудринецький замок — фортифікаційна споруда у селі Кудринці Борщівського району Тернопільської області.

Замок побудований з пісковика на початку XVII ст. польськими шляхтичами Гербуртами герба «Павенжа». Реконструйований в XVIII ст. Розташовувався на плато високої крутої гори, яку називають «Стрілкою», над р. Збруч. У плані неправильний чотиригранник з трьома кутовими баштами. З трьох боків мав природну перешкоду, утворену гірським рельєфом. Найбільш неприступною була східна сторона, надійно захищена обривистим схилом гори і річкою біля її підніжжя. Північна сторона, звернена до плоскогір’я, була основним вузлом оборони, захищалася штучним ровом, валом і двома баштами. Житлова будівля розташовувалася уздовж східної стіни замку.

Зведення замку в цьому місці було цілком виправданим: село лежало недалеко від молдовського кордону, на татарському Волоському шляху. Татари нападали на ці землі в XVI–XVII ст. часто.

Влітку 1648 року козацькі загони під керівництвом Максима Кривоноса та повсталі селяни вигнали коронний гарнізон з Кудринецького замку. Також замок завойовували турки в 1672 та 1694 роках.

До нашого часу збереглися: південна, західна і північна стіни; частина об’єму південної п’ятигранної башти на висоту трьох ярусів; північно-західна шестигранна в плані триярусна башта; частина башти, над воротами. Біля південної стіни простежується аркоподібний проріз. Це — невелика хвіртка, яку використовували для несподіваних нападів на ворога. Неглибока западина біля шестигранної вежі вказує на місце, де колись була криниця.

Микулинецький замок

Микулинецький замок — кам'яний замок знаходиться в смт Микулинці, Тернопільської області, на відстані 23 км від Тернополя.
Микулинецький замок — кам’яний замок, який знаходиться в смт Микулинці, Тернопільської області, на відстані 23 км від Тернополя.

Замок має вигляд квадрата з довжиною стін 75 м і товщиною оборонних мурів — 2 м. На 3-х кутках замку височать круглі вежі, які мали 3 яруси з бійницями для гармат. Із західного боку, де оборонні мури додатково захищені глибоким ровом, замок мав в’їзну браму із звідним мостом. Ще один в’їзд у замок зі східного боку. Всередині фортеці були житлові будинки, а під ними льохи і підземні ходи.

Про Микулинці (під назвою Микулин) ще в 1096 р. згадав у своєму «Повчанні дітям» великий князь київський Володимир Мономах. Село заснували ченці, які збудували у цій місцевості церкву святого Миколая, звідси воно отримало свою назву. У княжі часи населення Микулина було зобов’язане утримувати дружину теребовлянського князя, а в 1387 р. містечко захопили поляки.

Кам’яний замок розпочали будувати лише у 1550 р. за наказом тодішньої власниці Микулинець Анни з Йорданів, дочки гетьмана короного Миколая Сенявського (володаря Бережанського замку). Потім фортеця перейшла до родини шляхтичів Зборовських, а згодом — Конецпольських.

Повз Микулинці пролягав загарбницький татарський шлях, і ординці нападали на містечко мало не щороку. На стінах фортеці досі видно сліди від смоли, яку захисники виливали на голови войовничим степовикам. Також, за переказами місцевих жителів, для захисту давні мешканці містечка збудували підземний хід аж до Теребовлі, завдовжки 9 км. Входи до підземель можна побачити й досі, але пройти ними далеко не можна, бо вони завалені. За часів Б. Хмельницького фортецю руйнували козаки, та власники знову і знову її відновлювали.

Особливо відзначилися Микулинці в 1675 р., коли місцева залога в розмірі кількох сотень чоловік витримали 15-денну облогу турецького війська. Захисники мали обмаль зброї, але відбивали всі напади османів. Тоді турки вирішили підкопатися під фортецю. Вони підрили прохід під одну з веж, заклали туди вибухівку і підірвали. Вежа впала, та завдала вона шкоди не оборонцям, а нападникам. Пролом вдалось закрити, проте шансів вистояти не було. Тож захисники пішли на угоду з турками. За капітуляцію і викуп турки пообіцяли відпустити всіх, хто був у фортеці, на волю, а 30 заручників передати від себе. Проте, заволодівши твердинею, османи повбивали всіх чоловіків. Жінок і дітей забрали у рабство.

Микулинці занепали, проте, до кінця XVII ст. Микулинецький замок був одним з найголовніших фортів Речі Посполитої на її південно-східному порубіжжі і втратив свою військовооборонну значущість лише після відбиття Кам’янця в турків.

На початку XIX ст., замок купує австрійський барон Ян Конопка, котрий у 1815 році відкриває в приміщенні замку власну суконну фабрику. Для цього він здійснив перебудову замкового комплексу, замість вузьких бійниць в стінах пробив великі вікна (їх ряд видно й досі). Цими нововведеннями остаточно порушивши фортифікаційність споруди. Але з часом виробництво підприємливого барона збанкрутіло, і замок спорожнів. З того часу він не відбудовувався і ним ніхто не цікавився. Фактично замок був залишений на самознищення.

Існує легенда, що з XIX – початку XX ст. в Микулинецькому замку оселилися привиди. Колись у підвалі під квартирами сучасних мешканців фортеці жив коваль. У нього була дочка, яка народила позашлюбну дитину. Батьки не могли змиритися з такою ганьбою і дуже дорікали їй. Жінка не витримала, захворіла і померла, залишивши немовля сиротою. Як неодружену, її поховали за звичаєм у білій сукні, а потім люди неодноразово бачили молоду дівчину в білому, яка заглядала у вікна нижніх поверхів замку.

Не́вицький замок

Не́вицький замок — напівзруйнований замок біля села Кам'яниця Ужгородського району Закарпатської області.
Не́вицький замок — напівзруйнований замок біля села Кам’яниця Ужгородського району Закарпатської області.

Замок уперше згадується на початку XIV ст. як опорна база місцевого феодального бунту проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев’яного замку кам’яний. У 1644 році під час релігійних воєн трансільванський князь Юрій І Ракоці зруйнував замок.

За володіння цим замком постійно відбувалися баталії між королями Угорщини, Трансильванії та Монгольскою імперією. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.

Пнівський замок

Пнівський замок на підніжжі Страгори, осторонь від міста Надвірна.
Пнівський замок на підніжжі Страгори, осторонь від міста Надвірна.

Подібні будівлі почали виникати після поступового занепаду та розпаду Галицько-Волинського князівства, яке, розорене численними монголо-татарськими ордами, не могло відновити своєї колишньої могутності.

Замок зведений у тому місці, де карпатські хребти найдалі вклинюються в передгір’я, і стоїть поблизу Страгори. Страгору з її двома вершинами добре видно здалека і вона здавна служила орієнтиром. Через гору, а можливо, через її двоголову вершину, проходив давній торговий шлях (частина відомого транскарпатського), який далі, ймовірно, вздовж русел рік через гори тягнувся на Закарпаття й Угорщину. Замок таким чином надійно прикривав собою в цьому місці вхід у гори. Подорожні, мандрівники і купці, проїжджаючи в цьому напрямку і зворотно, замку просто так уже минути не могли — тут створили митницю.

Митниця приносила помітні прибутки магнатам і своїм вдалим розташуванням привертала увагу селян і ремісників до цього місця — вони осідали поруч. Селилися тут, поза замком, на дворі, замкові слуги, яким не знайшлося місця серед мурів. Так виникло поселення — теперішня Надвірна, яка згодом стала значним ремісничим центром.

Замок — велика, добре спланована і продумана фортифікаційна споруда, яка була найбільшою на всій території Прикарпаття. Замок будували з великих тесаних брил гірського сірого каменю; здебільшого на внутрішніх боках стін використовували також червону цеглу. Мури зводились, перш за все, як оборонний об’єкт, а тому не дивно, що їх товщина сягала одного метра і більше. Зовнішні стіни ще масивніші і неприступніші — товщиною до 1,8 м. Твірних стін п’ять — замок у плані п’ятикутний і укріплений вежами, розміщеними по всьому периметру зовнішніх стін. Веж п’ять, всі вони різні за висотою, формою і призначенням. Найбільш уразливий і незахищений замок з півночі але, не зважаючи на це, він був для того часу одним з найбільш укріплених та пристосованих до довготривалої облоги в усій Україні, навіть Олексі Довбушу не піддався.

Але часті перебудови, зміна господарів та зміна державних кордонів і напрямків торгових шляхів, розвиток військової техніки вели до поступового занепаду замку — він втрачає значення, важливого військового пункту і помітної оборонної одиниці. Його все активніше перебудовують і пристосовують для інших цілей, але процес занепаду відвернути було вже неможливо. На початку XIX століття замок повністю пустіє і його навіть починають розбирати.

Не зважаючи на руйнування та час, замок дійшов до наших днів. Найкраще збереглась північна стіна, яка не втратила своєї цілісності і первозданної висоти, не проглядаються на ній і сліди пізніших мурувань. Збереглася навіть штукатурка.

Східна стіна дає найчіткішу уяву про різницю рівнів поверхні землі всередині замку та оточуючої території: зовнішня сторона стіни вдвічі вища, ніж внутрішня, а це наводить на думку, що в товщі землі всередині замку існувала невидима і прихована від зайвого ока підземна система приміщень. Арка в’їзних воріт уціліла. На фасаді в’їзної вежі збереглись ніші для моста та підйомних ланцюгів.

Сидорівський замок

Сидорівський замок — оборонна споруда середини XVII ст., пам'ятка архітектури місцевого значення. Розташований в селі Сидорів Тернопільської області.
Сидорівський замок — оборонна споруда середини XVII ст., пам’ятка архітектури місцевого значення. Розташований в селі Сидорів Тернопільської області.

Зведений на високому пагорбі, що омивається з трьох боків річкою, з пісковику та вапняку в 40-х роках XVII століття шляхтичем Марціном Калиновським. Замок мав 7 веж і досить витягнуту з півночі на південь форму. Замок був сильно пошкоджений під час турецької навали 1672 року, потім відновлювався. З початком XVIII століття втратив оборонне значення, занепав і потроху руйнувався аж до наших часів.

Південно-східна частина замку повністю зруйнована. Найкраще збереглась північна частина замку, де домінує двоярусна трикутна в плані та дещо закруглена ззовні дозорна башта. В стіни, що йдуть з обох боків від дозорної башти, вбудовані 2 напівкруглі двоярусні бастеї. Також збереглася в напівзруйнованому стані південна напівкругла 2-ярусна бастея з в’їздною аркою та контрфорсами.

Токівський замок

Токівський замок (Ожиговецький замок) — пам'ятка архітектури місцевого значення, оборонна споруда у селі Токи Підволочиського району Тернопільської області.
Токівський замок (Ожиговецький замок) — пам’ятка архітектури місцевого значення, оборонна споруда у селі Токи Підволочиського району Тернопільської області.

Розташований на вершині кам’яного пагорба, на острові (нині півострів), з усіх боків оточений широким ставом, утвореним на старому руслі річки Збруч.

Збудований наприкінці XVI століття брацлавським воєводою Янушем Збаразьким. Замок мав стратегічне значення. Його башти з’єднувалися між собою оборонними мурами, які мали форму неправильного трикутника із трьома вежами на кутах; одна — п’ятикутна, дві — напівкруглі. Кожна вежа мала в нижній частині два ряди стрільниць, верхні частини займали каземати. Доступ до фортеці здійснювався через підйомний міст, який охороняла ще одна — надворітна вежа.

1648 Токівський замок захопило козацьке військо, 1675 — зруйнували турки.

Відбудовувався і утримувався у належному стані до кінця XVIII століття. З втратою оборонного значення 2 вежі й значну частину мурів поступово розібрали на господарські потреби. Східну башту до основи розібрали під час Першої світової війни, а західну вже в 1950-х роках.

Нині збереглися руїни п’ятикутної вежі й частина фортечного муру. Збереглися перекази про підземний перехід до замку від Яхновецького лісу. Він був у висоту майже на повний зріст людини і на його стінах на певній відстані одна від одної розміщувались чаші, у які вставляли факели у вигляді теперішніх свічок для освітлення. Ще й досі у різних місцях Ожиговець дають про себе знати ями, льохи, підземні ходи.

Хустський замок

Хустський замок — фортифікаційна споруда, що існувала в XI—XIII століттях у місті Хусті (Закарпатська область, Україна).
Хустський замок — фортифікаційна споруда, що існувала в XI—XIII століттях у місті Хусті (Закарпатська область, Україна).

Замок був побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина, зокрема Хустських воріт, і прикордонних районів. Його будівництво почалося в 1090 році та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році.

На окраїнах міста Хуста підноситься гора вулканічного походження, на якій в XI—XII ст. збудовано замок-фортецю. З 1281 по 1321 рр. твердиня належала князям Галицько-Волинської держави. А 1709 року в замку відбувався загальнотрансільванський сейм прибічників князя Ференца II Ракоці.

У XVI—XVII ст. за Хуст і його замок часто воювали Габсбурґи і семигородські князі, на нього нападали турки і татари. Останній бойовий виступ Хустського гарнізону відбувся в 1717 році, коли солдати атакували 12-тисячну татарську орду поблизу Вишкова.

Замок був знищений від удару блискавок під час бурі — одна з них 1766 року потрапила в порохові склади. Жупанат спробував зберегти замок, почав ремонт, але це виявилося безнадійно. 1773 року імператриця Марія Терезія послала свого сина Йосифа оглянути замок. Він розпорядився перевести гарнізон до Мукачева.

1798 року буря пошкодила останню башту замку. Влада дала місцевій громаді дозвіл розбирати замок на будівельне каміння. 1799 року розібрали східну стіну замку для спорудження католицької церкви та різних офіційних споруд у Хусті.

Нині туристи мають змогу оглядати лише окремі фрагменти колись непереможної твердині.

Фортеця на о. Березань

Фортеця на о. Березань
Фортеця на о. Березань

Острів Березань розташований на прибережній відмілині, яка простяглася від мису Аджияск і західного берега Березанського лиману. Від Очакова сюди 13 км, а від мису – 4,1 км. Із населених пунктів сюди найближче від села Рибаківка. Площа острова – 10 гектарів, довжина – 850 метрів, ширина коливається від 350, до 200 метрів. В деяких місцях тут трапляються чагарники, у проломах казематів є дерева, але відсотків 95 від площі – це трави, переважно колючі і цупкі ксерофіти.

о. Березань
о. Березань

Нині остів є філією Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія», який направляє сюди воєнізовану охорону – єдиних постійних мешканців острова. Влітку тут ще живуть археологи (переважно із Києва), які цього (2015) року працюють дуже активно – мабуть розкопали якусь неймовірну знахідку, адже до них охоронці навіть не підпускають. Влітку буває повно туристів, які потрапляють сюди на човнах із Очакова, Рибаківки і, навіть, із Коблево.

Археологи розкопують античне місто Борисфеніда, яке заснували мілетські греки у 7 столітті до н.е. й назвали на честь великої ріки Борисфен (Дніпро), яка саме тут впадає у Чорне море.

У турецький період острів набув стратегічного значення й замикав фортифікаційний трикутник виходу із Дніпровського лиману – Ачи-Кале (Очаків), Килин-бурун (Кінбурн), Бирюзень-Ада. Турки збудували південніше центру острова форт, залишки (земляний насип) та рови головного бастіону якого і нині гарно помітні, а у північній частині звели муровані бастіони берегової батареї, яка повинна була прикривати кораблі гребної флотилії Ачи-Кале.

Під час російсько-турецької війни у листопаді 1787 року турецькі фортифікації Березані були захоплені чорноморськими (колишніми запорізькими) козаками під проводом Антона Головатого. 800 козаків, на маломірних судах (чайках та дубах), озброєних дрібними гарматами, штурмом взяли берегову батарею, а потім і фортецю. Саме захоплення Березані розв’язало руки Потьомкіну, і його загарбницька армія пішла на генеральний штурм Ачи-Кале.

Після окупації краю Потьомкін наказав скасувати фортецю на Березані, яку, його військові інженери вважали застарілою і тісною для гармат. Із острова вивезли артилерію й забрали гарнізон. Але наступний імператор, Павло І, наказав фортецю відновити. Основою форту був шестикутний бастіон площею 2200 кв.м, оточений широким ровом та валом (їх і нині чітко видно). Від бастіону рів з валом розходився на два боки – від берега до берега.

У 1906 році розстріляли бунтівного лейтенанта Петра Шмідта – напівбожевільного романтика-антимонархіста, який підняв бунт у Севастополі й очолив недобудований, неманеврений і майже неозброєний крейсер «Очаків». Це саме його «дітьми» прикидались Остап Бендер, Шура Балаганов та Михайло Паніковський. У радянські часи на Березані звели пам’ятну стелу Шмідту, а сам острів часто називали островом Лейтенанта Шмідта.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на LikeMe заборонено.