«Сокіл» – українська пожежно-руханково-спортивна організація, що діяла у Галичині впродовж 1880–1930-х рр. Перші українські товариства з такою назвою з’явилися з ініціативи Василя Нагірного у 80 – початку 90-х рр. ХІХ ст. у с. Рудно біля Львова, с. Денисові біля Тернополя, с. Купчинці Тернопільського повіту, с. Настасів Тернопільського повіту, с. Гарбузові Золочівського повіту, с. Чехи Бродівського повіту та ін. Цілеспрямованим організаційним поширенням українського сокільського руху серед українців у Галичині слід вважати установчі загальні збори гімнастичного товариства “Сокіл”, що відбулися 11 лютого 1894 р. у Львові.
Іван Боберський, який, перебуваючи на посаді голови українського гімнастичного товариства «Сокіл» у Львові (з 1908 р. до 1918 р., з 1909 р. організація змінила назву на «Сокіл-Батько»), робив усе можливе не лише для розвитку сокільства та об’єднання з січовими осередками Галичини, а й згуртування, консолідації, через гімнастичний і спортивний рухи, українців Галичини та на інших українських землях загалом. Він сприяв поширенню українського сокільства за кордоном, а також підтримував контакти з сокільськими організаціями інших слов’янських народів. Зокрема, виступив організатором та очільником участі делегації українських соколів у VІ Всесокільському злеті у Празі 1912 р.
Всесокільські злети у Празі, які були започатковані 1882 р. з нагоди 20-річчя заснування чеського сокільського руху стали важливим чинником розвитку сокільського руху. Упродовж кінця ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. всього відбулося одинадцять Всесокільських злетів у Празі: I у 1882 р., II – 1891 р., III – 1895 р., IV – 1901 р., V – 1907 р., VI – 1912 р., VІI – 1920 р., VІІI – 1926 р., ІХ – 1932 р., Х – 1938 р., ХІ – 1948 р.
До VІ Всесокільського злету у Празі українські соколи готувалися ретельно і заздалегіть. Чимало інформації з цього приводу можна почерпнути із протоколів засідань старшини гімнастичного товариства “Сокіл-Батько”, які відбувалисяу домівці організації за адресою м. Львів, вул. Руська, 20. Так, 23 листопада 1911 р. на ХХV звичайному засіданні старшини “Сокола-Батька” обговорювалася “Справа поїздки до Праги”. Вирішено відрядити делегацію на злет.
Осип Доманик у виступі зазначив про те, що створено окремий комітет по підготовці до злету. До його складу увійшли Михайло Волошин, Осип Доманик та Володимир Гузар. Комітет зобов’язувався розробити маршрут, розіслати відомості про цю подію сокільським осередкам Галичини, звітувати про хід підготовки перед старшиною “Сокола-Батька” тощо. 30 грудня 1911 р. на ХХVІ звичайному засіданні старшини “Сокола-Батька” про “Справу поїздки до Праги” зазначалося таке: “Товариш Сень Горук вносить, щоби не зачинати жадної аґітациї за поїздкою, доки не дістанемо офіцияльного запрошеня.
Товариш Іван Боберский запевняє, що до нас запрошенє не прийде; передтим однак не належить переставати аґітувати, бо єсли нас не запросять, то можливе є, що поїдемо в більшім числі приватно. Внесенє товариша Сеня Горука принято”. 16 квітня 1912 р. на ІV звичайному засіданні старшини “Сокола-Батька” зазначалося: “Щодо поїздки до Праги, то Старшина, одержавши запрошенє від Чехів рішила вислати 32 людий в одностроях, а більше число людий має постарати ся комітет для поїздки до Праги. Наколиб на 2. тижні перед здвигом в Празї не зголосило ся відповідне число людий, Старшина відкликує приїзд а висилає лише делєґацию”.
В українській пресі про підготовку українського сокільства до VІ Всесокільського злету у Празі час від часу з’являлися інформаційні повідомлення. Так, У 62–64 числі українського сокілького часопису “Вісти з Запорожа”, яке побачило світ 30 грудня 1911 р. було поміщено інформацію такого змісту: “Сокільський здвиг в Празї всеславянський відбуде ся 29, 30. червня і 1 липня 1912 року. Карта зі Львова до Праги особовиком стоїть 25 К. поспішником 34.50 К.”. А в січні 1912 р. у цьому ж часописі повідомлялося: “Про поїздку на всеславянський здвиг в Празї, який відбуде ся 29., 30. червня і 1. липня 1912. р. повинні вже тепер думати всї тотї, що хотіли би відбути подорож на сей здвиг до Праги, оглянути прегарне місто, подивити ся на здвиг і на руховиків всїх Словян: Болгар, Сербів, Хорватів, Словінцїв, Словаків, Поляків, Росиян, Чехів”. У “Вістях з Запорожа” старшина товариства “Сокіл-Батько” закликала українців взяти якнаймасовішу участь у Всесокільському злеті у Празі: “На Здвиг всїх славянських “Соколів” в Празі 29. червня – 1 липня повинно поїхати як найбільше Українцїв.
Поясненя дає “Сокіл” у Львові. Кождий, що їде, дістає виказку на знижену їзду зелїзницею. Здвиг буде великанський. До свобідних вправ стане 12.000 люда”.
Після обговорень та дискусій, на VІ Всесокільський злет сформовано відповідну українську делегацію. Вона була представлена однією чотою галицьких соколів з прапором “Сокола-Батька”. ЇЇ очолювали Іван Боберський (голова “Сокола-Батька”), д-р Льонґин Цегельський (перший містоголова (заступник) “Сокола-Батька”), д-р Михайло Волошин (другий містоголова “Сокола-Батька”) та начальник Степан Гайдучок. Крім них у злеті участь взяли: Микола Буфан, Антін Гапяк, Іван Гозияш, Юліан Гозияш, Олександр Гошовський, Володимир Гузар, Омелян Гузар, Осип Доманик, Іван Дудич, Михайло Зазуляк, Францішек Коргонь, Микола Кривецький, Євстах Михалевич, Людомир Огоновський, Олекса Павлюк, Іван Панич, Петро Пньовський, Олекса Пялинський, Мирон Федусевич, Софрон Ференцевич, Іван Чорній (всі зі Львова); Т. Гвоздецький з с. Нижня Липиця (тепер село Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.), Гринь Чеховський з Надвірної; Юрій Боднар зі Свистільник (тепер с. Світанок Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.); Цельзий Збудовський, Лев Кубринович, Іван Мирон, Стефан Мишкевич, Володимир Янович (всі зі Станославова (тепер – Івано-Франківська); Антін Гарасимів та Богдан Гарасимів зі Стрия; Теофіль Остапюк з Тернополя; Адам Білас і Василь Гута з Трускавця; Василь Чорний зі Щирця. Іван Боберський, формуючи делегацію для поїздки в Прагу, намагався щоб у ній були представники українських сокільських осередків з різних куточків Галичини.
VІ Всесокільський злет у Празі проходив чотири дні – 28, 29, 30 червня та 1 липня 1912 р. Він був проведений з нагоди 50-річчя від заснування чеського сокільського руху. Святкування організували Союз Слов’янського Сокільства. На той час до його складу входили такі союзи: чеський (95.300 членів), польський (24.688 членів), хорватський (13.000 членів), словенський (7.916 членів), болгарський (6.000 членів), сербський (3.812 членів). На VІ Всесокільський злет прибули також делегації від росіян (700 осіб), англійців, французів, американців та українців. Не приїхали на злет поляки (офіційна версія – через конфлікт російських соколів із польськими, насправді тут йшлося про конфлікт поляків та чехів).
28 червня 1912 р. на урочистій академії з нагоди відкриття VІ Всесокільського злету у Празі від українців виголосив вітальне слово голова гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” Іван Боберський. Для кращого розуміння, нижче наведено повний текст вітального слова:
Високо Поважані Панї і Панове!
Славне Сокілське Товариство!
Над Днїстром і над Днїпром живе український нарід і від Сокільства сего народу приношу привіт Соколам присутних Славян а передовсїм славному чеському Сокільству. Пятьдесять лїт росте вже чеська сокілська армія. Она зростає постійно і вносить порядок, рухливість і енерґію в суспільстві. Що лише чеський нарід пічне, всюди видно плян, витривалість, енерґію а в перших рядах до народної роботи йдуть Соколи. Чеський край є твердинею Славяньства а Прага єї серцем. Соколи виступають до бою з фразою. Фраза є ворогом працї, ворогом правдивої сили, ворогом чесноти. Сокілська робота викорінює фразу. Побіда над фразою удала ся чеським Соколам. Так само побідить Сокільство инших Славян фразу зглядом себе самих і фразу зглядом инших славянських наций. Щирість в характері і щирість в роботї се наша цїль. Желаю в імени українського народу, щоби чеські Соколи провадили свій нарід дальше від побіди до побіди, щоби чеський союз сокілський кріпшав дальше, більшав і цвив.
Чеське Сокільство і чеський нарід приняли українських Соколів сердечно і весело. Пересилаємо їм єще раз на тім місци щиру подяку, стискаємо дружню руку і кличемо: Гаразд!”.
Цього ж дня на руханково-спортовій площі у Празі відбулися показові вправи чеського сокільського доросту (виступало із вправами вільноруч 400 дівчат, після них 1000 хлопців) та учні “росийських заведень наукових, що громадно приїхали на сей здвиг”, серед яких було чимало українців.
29 червня 1912 р. усі соколи, в тому числі й українська сокільська делегація, вшанувала засновників чеського сокільства Індріха Фіґнера та Мирослава Тирша, склавши вінки на їхніх могилах. Другий містоголова (заступник) голови «Сокола-Батька» Михайло Волошин виголосив промову, в якій “висказав поклін тим двом великим мужам, основателям чеського «Сокола»”. У приватному архіві Степана Гайдучка збереглися світлини з цього дня злету. У цей день відбулася наймасштабніша за весь злет показова програма. Зокрема одночасно виступали із вправами вільноруч 10.496 чеських соколів, після них 5600 чеських сокілок.
30 червня 1912 р. відбувся святковий похід вулицями Праги. У ньому взяло участь 17.712 соколів в одностроях, 159 соколів на конях, було задіяно 314 прапорів, музичний супровід виконували 8 оркестрів. Кожна сокільська делегація несла табличку з написом місцевості або народу, які представляли. На чолі величавого походу крокували 18 соколів, які вступили в чеську організацію 1862 р., за ними відділи “Союзу Словянського Сокільства”, далі делегації: французька, російська, американська, українська (з Галичини), чеська (з Німеччини), болгарська, хорватська, словенська, сербська, чеська (з Австро-Угорщини). Закінчення колони замикали 159 соколів на конях.
Українські та празькі газети відзначали, що дисципліна і порядок під час святкового походу були взірцеві. Після цього відбувся урочистий показ руханкових вправ. З-поміж інших виступили: 22 французи (вправи на поруччях, дручку (турніку)), 20 руховиків з Петербургу (вправи вільноруч), 8 руховичок із США (вправи раменами), американські руховики (вправи вільноруч), 48 французів (вправи на перстенях (кільцях)) та ін. На завешення програми продефілювали перед глядачами 92 руховики на конях (їзда ступом, трухтом, закруги, звороти, перегляд, їзда четами).
![“Русская Дружина въ Прагѣ 1912 г[од]”. З приватного архіву Юрія Завербного (м. Львів).](https://i2.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2019/02/22-1.jpg)
У Празі збереглася документальна 29-хвилинна хроніка цього часу, на якій зафіксовано українську сокільську делегацію під час святкового походу. Світлина української сокільської делегації з цих урочистостей була розтиражована в чеських та українських часописах.
Участь у VІ Всесокільському злеті у Празі суттєво посприяла налагодженню дружніх відносин з наддніпрянськими українцями.
Такі контакти в Галичині підтримувалися здавна, зокрема і старшиною українського «Сокола». Однак вони помітно інтенсифікувалися у 1911 р. під час проведення І-го Краєвого сокільського здвигу, збору коштів для викупу землі під “Український город” (руханково-спортову площу “Сокола-Батька”) та підготовки до участі у VІ Всесокільському злеті у Празі. У ході спілкування (листування та зустрічі) поставали питання розвитку сокільського руху на українських землях у складі Російської імперії і навіть ідеї можливості створення українського “Сокола” на Наддніпрянщині, зокрема у Києві.
Керуючись саме такими настроями і думками 25 червня 1912 р. до Львова прибув авторитетний український громадський та політичний діяч Микола Міхновський (автор праці «Самостійна Україна» (Львів, 1900 р.)). У супроводі Івана Боберського він оглянув домівку і рухівню “Сокола-Батька” на вул. Руській, 20. Цікавився іншими громадськими інституціями українців Львова і Галичини. Через декілька днів Микола Міхновський разом з делегацією галицьких соколів виїхав до Праги на VІ Всесокільський злет (відомо, що їхав поїздом разом із Іваном Боберським в одному купе) і поруч з ними був присутній на низці подій (це зафіксовано на багатьох світлинах), а повертаючись з-за кордону з Ніцци на Наддніпрянщину знову завітав до Львова. 11 липня 1912 р. старшиною був прийнятим у члени “Сокола-Батька”. Тоді ж Микола Міхновський через Івана Боберського передав 60 рублів на викуп землі під площу “Сокола-Батька” – “Український Город”.
На самому ж VІ Всесокільському злеті з’ясувалося, що серед російських соколів які теж прибули до Праги є чимало українців-наддніпрянців – з Києва, Одеси, Харкова, Полтави. Галицькі і наддніпрянські соколи та українські громадсько-політичні діячі у Празі мали чимало зустрічей і спільних імпрез. Особливі стосунки налагодилися з доктором Іваном Луценком та вчителькою Ольгою Набоких з Одеси (у 1914 р. Іван Луценко разом із своєю донькою взяв участь у Шевченківському здвизі у Львові) та соколами-наддніпрянцями Михайлом Єремієвим та Григорієм Мазуркевичем з Києва. З ними упродовж 1912–1914 рр. листувалися Іван Боберський та Степан Гайдучок. До речі, вертаючись із Праги, Михайло Єремієв на декілька днів залишився у Львові, де ознайомився з діяльністю української сокільської організації.
Участь в ювілейному VІ Всесокільському злеті мала надзвичайно важливе значення для галицьких українців. З цього приводу в часописі “Вісти з Запорожа” зазначалося: “Які ж користи моральні? Ось вони:
1) Вперве у істориї нашого відродженя взагалї а з окрема в істориї розвою нашої сокілсько-сїчової орґанїзациї українського народа ми станули перед forum Европи як представники сеї сокілсько-сїчової орґанїзациї українського народа під прапором С[окола]-Б[атька] побіч таких руханкових органїзаций з цїлого сьвіта, як анґлїйска, французька, американська, чеська, росийська і т. ин.
2) Френетичні оплески при появі нашого репрезентанта проф[есора] [Івана] Боберського підчас привітів в репрезентацийнім домі, замітна увага, з якою вислухано промови нашого репрезентанта д-ра Мих[айла] Волошина на гробі Тірша і Фіґнера і ноншалянтна форма, з якою привитав посол Крамарж нашого репрезентанта посла д-ра Л[ьонґина] Цегельського на банкеті – сьвідчили про незбитий факт признання Українцям як великому народови належного місця побіч таких народів як Французи, Анґлїйцї, Американи, Чехи, Росияни і инші.
3) Цїла чеська преса поставила ясно справу, яка до недавна ще була для русофілських Чехів неясною: – хто ми є. “Ukrainci z Haliče”лунало з уст до уст як підчас привитаня і супроводженя нас з двірця, так і підчас походу.
4) Абстиненция Поляків з одного а наша участь з другого боку дала Чехам товчок інформувати ся близше про відносини в Галичинї а з окрема про справу українського унїверситету.
5) Серед росийських Соколів зорґанїзованих як державна інституция – найшли ми богато Українцїв закордонних з Києва, Харкова, Одеси, Полтави – з д-ром [Іваном] Луценком – і з ними провели не одну гарну хвилю на розговорах про органїзацийну працю.
6) А що найцїкавійше, той факт, що ми були сьвідками незвичайного блямажу і компромітациї наших галицьких кацапів. Замало їм було сего, що прилюдно здвиговий комітет ще перед здвигом заявив, що їх не просить – приїхати – але згідно з нашим жаданєм їх не допущено між репрезентантів як таких, що не мають кого репрезентувати – а що найважнїйше, що не лишень усї але навіть Росияни зіґнорували їх в так діймаючий спосіб, що на тім хиба лишень кацапи могли не пізнати ся, або се, не паленїючи зі сорому, знести. Треба було бачити Маркова та Янчевецкого, що блїдли, зеленїли і синїли зі злости, бо вперве на славянськім здвизї почули себе, що суть погноєм для личних амбіций гр. Бобрінского. Компромітацию свою завдячити мусять кацапи нашій рішучій поставі на здвизї в Празї”.
До речі, повернувшись після злету до Львова, “кацапські соколи” видали у видавництві Григорія Гануляка “Русалка” поштівку, на звороті якої містився підпис: “Русская Дружина въ Прагѣ 1912 г[од]”.
Перебуваючи у час злету в Празі, Іван Боберський надіслав багатьом своїм знайомим, близьким, українським громадським діячам та організаціям поштові картки, як пам’ятку про VІ Всесокільський злет у Празі та участь українців Галичини та Наддніпрянщини в ньому. Так, 28 червня адресований ним лист-вітання Степанові Гайдучку (не зважаючи на те, що він перебував разом з Іваном Боберським у Празі) зі словами: “Посилаю привіт на спомин поїздки до Праги”; 28 червня – українському гімнастичному товариству “Сокіл-Батько”у Львові з таким текстом: “Гаразд! В. В. В. В. [Все вперед! Всі враз! – А. С.]. Привіт з VІ. здвигу всеслав[янського]. Є тут 35 люда в одностроях”; 2 липня Степанові Гайдучку зі словами: “Сердечно здоровлю!”; 2 липня поштівку (із зображенням української церкви в Празі) Олександру Тисовському з таким текстом: “Привіт з VІ. Всеславянського здвигу в Празі шле Іван Боберський”. Іван Боберський також 1 липня на свою адресу у Львові (вул. Мохнацького – тепер вул. М. Драгоманова) надіслав поштівку-нагадування про те, щоб виготовити світлини, на яких були зафіксовані наддніпрянці Микола Міхновський з Харкова та Іван Луценко з Одеси. Пізніше цей лист потрапив до приватного архіву Степана Гайдучка, де зберігається й досі. Після злету Іван Боберський на декілька днів поїхав до Відня. Звідтам він також надсилав поштівки різним особам, пишучи про VІ Всесокільський злет та його значення для поширення українського сокільства.
Отже, VІ Всесокільський злет у Празі (український відповідник – здвиг, часом – олімпіада) стали символами національного єднання і демонстрації політичної згуртованості і сили поневолених народів. Участь у цьому та інших подібних заходах такого рівня давала можливість українцям – народові без держави – не лише представити українське сокільство, а й політично заманіфестувати себе Європі та Світові. Досвід, здобутий українськими соколами на VІ-му Всесокільському злеті у Празі 1912 р., був використаний у майбутньому. Так, завдяки заходам Івана Боберського (у 1920-х рр. проживав у Канаді, з 1932 р. – у Словенії), українські соколи брали участь у Всесокільських злетах, які проводила Чехо-Словаччина у міжвоєнний період. Зокрема, українська сокільська делегація під проводом Степана Смаль-Стоцького (тодішнього посла ЗУНР у Празі) взяла участь у VІІ Всесокільському злеті у Празі 1920 р. Ця сторінка української історії вимагає окремих студій. Українські соколи з Галичини на VІ Всесокільському злеті в Празі “несли гордо і сьміло прапор вольної і могучої України”.
Андрій СОВА
історик
Особлива подяка за надані світлини та матеріали Лесі Крип’якевич, Діані Пельц, Олесю Пауку та Юрію Завербному.
Література:
- Сова А. Участь українських соколів у VІ Всесокільському злеті у Празі 1912 року // Новітня доба / [відп. ред. Ігор Соляр]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2015–2016. – Вип. 3–4. – С. 5–13.
- Сова А. «Вічно читаємо про війну з усіх боків». З листів Івана Боберського до Олександра Тисовського // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника : збірник наукових праць / НАН України, ЛННБ України ім. В. Стефаника ; редкол.: М. М.Романюк (голов. ред.) та ін. – Львів, 2016. – Вип. 8 (24). – С. 203–216.