Якщо «з Першого Спасу — холодні роси», то з Другого Спасу в середній смузі України вже можуть починатися приморозки, а тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!»
Дев’ятнадцятого серпня за новим стилем – давнє народне свято – Другий Спас або Яблучний Спас. В церковному календарі це свято отримало назву Преображення Господнього. В цей день святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці. Повідомляє Файна Сторінка
Раніше до Другого Спаса правовірні селяни не їли садовини, бо це вважалося гріхом. Після церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином – «щоб садовина родила».
Триває двотижневий піст – «спасівка», який почався на Маковія. З Маковія починалися також проводи літа. Замовкали птахи – не чути вже соловейка, зозулі, горлиці, починають відлітати ластівки. «Ластівка весну починає, осінь накликає» – каже народна приказка. «Відцвітають рози, падають холодні роси» – вже відчутна прохолода зранку і вночі. Ночі стають темнішими і довшими. В сутінках зорі наче побільшали і поближчали. Починається перша сівба озимих.
Перед яблучним спасом селяни косили траву-отаву, завершували викопувати цибулю та часник, бо 17 серпня – Явдоха-сіногнійка, яка нагадувала, що залишені в грунті цибуля та часник можуть вимокнути. Треба було зібрати й малину, бо вона втрачає смак.
І якщо «з Першого Спасу — холодні роси», то з Другого Спасу в середній смузі України вже можуть починатися приморозки, а тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!» Якщо на Спаса сухий день, то це – передвістя сухої осені, мокрий – мокрої, а ясний – суворої зими.
На Спаса поминали померлих родичів. Це давня українська народна традиція – відголосок прадавнього культу предків. За народною міфологією, це третій виступ мерців на світ у весняно-літньому сезоні: вони з’являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.
А що святкували наші пращури в цей день в дохристиянську епоху
19 серпня святкувався – Посвистач. Стрибог. Наші пращури в цей день вшановували Вшановували Бога Вітру. Примічають погоду: якщо вітер теплий, буде гарний врожай.
Стрибог (Посвистач) – Бог Повітряного простору, від якого залежить погода.
У Володимировому пантеоні поруч із Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. У “Слові о полку Ігоревім” Стрибог згадується як Бог-родоначальник усіх вітрів.
Це один із найстародавніших Богів у трипільців, етрусків, римлян. Його стріли летять за вітром, тому й Божество уособлює силу вітру. Незважаючи на всю суворість вітру, Стрибог є не лише творцем негоди, але й творцем музичних мелодій.
Адже саме “подих вітру” – дихання, дмухання у найпростіші музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки) – створює музику. Пізніше Стрибог отримав назву Посвистача – покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай.
За давніми переказами, в околиці Лубен (у Мгааарському монастирі) на стелі церкви було ліпне зображення Стрибога у вигляді старого діда з довгою бородою і з кільцем у губах: ” Кажуть, що ото Старий Вітер з закованими губами. Що тепер Вітри є, то кажуть, молодь шастається; старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха – і отто бурі бувають! Якби йому губи розкувать і він дмухонув на ввесь рот – все б поздував на світі, гори з долинами б порівняв, кінець світові був би… Отже, кажуть, колись таки розкують йому губи”.