Я заявив одверто, що почуваю себе українцем й інтереси України для мене на першім місці, – Василь Вишиваний

18 серпня 1948 року від сухот у тюремній камері Лук’янівки пoмep Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), заcyджений на 25 років таборів.

У своєму дописі на блозі УП Ірина Фаріон навела кілька знакових міркувань від Василя Вишиваного про характер українського воїна, пише Файна Сторінка.

1. “Моя сотня зложена тільки з українців, безумовно мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кожного українця уважали політично підозрілим. Між собою жили в згоді. Старшини в сотні були самі німці (був оден поляк, але я усунув його). Страх українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то й вони можуть це сміло робити. Це помогало й переносилося скоро до сусідніх сотень” (с. 128).

2. “Я взагалі вважаю українців найкращими жовнірами. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть річи, які виглядають неможливими до виконання… випадків дійсної самопосвяти й геройства золотого українського жовніра міг би я подати безліч” (с. 128).

3. “Щодо моралі тих людей, то вона… дуже висока. Говорю це на підставі порівняння з жовнірами інших народів. Одну тільки хибу має український жовнір: він занадто добродушний і в тім уступає перед жовнірами инших народів, які знаю. На цю надмірну добродушність українського жовніра, яка доводить його до того, що він навіть покривджений, не протестує й не жалкується, – не міг я спокійно дивитися” (с. 129).

4. “До характеристики українського жовніра скажу ще одно: він має такі нерви, які Гінденбург (генерал-фельдмаршал німецької армії) уважає необхідними для жовніра першої якости…Нараз почали москалі стріляти гранатами. Один гранат упав в окопи між двох українських жовнірів, які лежали собі. І не вибух. Мабуть, небагато знайдеться таких людей, які б не скочили на рівні ноги по такім гостинці від ворога. Одначе оба українські жовніри тільки мов на команду крикнули свою улюблену лайку й ані поворухнулися… Словом, уважаю українського жовніра за першорядний матеріял в світі” (с. 129).

5. “Український жовнір дуже витривалий на голод і нужду, на труди й невигоди. В тім перевищують українців тільки одні серби… В наступі нема кращих жовнірів, як українці. Вони рвуться вперед так, що часом аж вимикаються з рук команди. Зате в обороні вони гірші” (с. 129)

6. “Найслабше місце в душі українського жовніра – це недостача власної ініціятиви. Але за те на приказ, – усе виконають, а особливо розвинений у них орієнтаційний змисл. Він просто казочно сильний у них. Навіть уночі. Супроти добрих офіцерів, які дбають за своїх людей, – український жовнір вірний до смерти” (с. 129).

7. “Українці люблять співати. Я люблю слухати, як вони співають. Обов’язково я казав співати: “Не пора”, “Ще не вмерла Україна”, “Верховино”, “Над Прутом у лузі”. Я особисто й по-товариськи говорив їм про гноблення України Росією, ніколи при тім не підчеркуючи, що в Австрії інакше, бо уважав се не смачним. За таке відношення до Австрії мусив я не раз ставати до рапорту. Я при рапорті заявив одверто, що почуваю себе українцем й інтереси України для мене на першім місці” (с. 129).

Правопис і стиль В. Габсбурга збережено, див. покликання на сторінки з праці: Ю. Терещенко, Т. Осташко. Український патріот із династії Габсбургів. – К., 2011.

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Роміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання на Файна сторінка заборонено.

Вподобайте нас у Facebook і все буде файно!