У новому випуску шоу “Вечірній квартал” студії “Квартал 95” комік Євген Кошовий та жіноча частина національного хору імені Верьовки висміяли підпал будинку екс-глави НБУ Валерії Гонтаревої в пісні-пародії “Горіла хата”. Чому в культурному середовищі виникло різке несприйняття такого різкого повороту в діяльності хору?
Відповіді на ці запитання можна знайти на сторінках «СК» 50-річної давнини.
1 вересня 1943 року Постановою Ради Народних комісарів УРСР № 246 «Про організацію Державного українського народного хору» був створений хоровий колектив, який згодом став найголовнішим та найвідомішим національним хором України. Його художнім керівником та головним диригентом призначено Григорія Гурійовича Верьовку – на той час наукового співробітника Інституту фольклору АН УРСР. В постанові говорилося: «Організувати Державний український хор в кількості 134 чоловіки (84 співаки, 34 – артисти оркестру народних інструментів, 16 – артисти балету), поставити перед ними завдання: сприяти розвитку українського народного хорового та музично-хореографічного мистецтва та його пропаганди серед трудящих мас.
Щоб підібрати артистів, Григорій Верьовка з помічниками їздив по селах і містечках у пошуках талантів. У кожному селищі, за лінією фронту, вони розпитували у людей, чи є в них дівчата чи хлопці, які добре співають чи грають; організовували прослуховування, відбирали… Була складена концертна програма, і колектив почав концертну діяльність. Про перші кроки відомого колективу та його успіхи – на сторінках нашої газети у ювілейному для колективу жовтні 1968 року.
Про це писала газета “Слобідський край” № 194 від 4 жовтня 1698 року, повідомляє Файна Сторінка.
Нам – 25
Сумська, 61. Двадцять п’ять років тому в цьому будинку, щойно визволеному від гітлерівських загарбників, народився хор, якому судилося здобути всесвітню славу. Нині він носить ім’я – Державний заслужений український народний хор імені Григорія Верьовки. Крилаті пісні цього колективу слухали не тільки наші земляки, а тисячі й тисячі людей в Польщі, Румунії, Німецькій Демократичній Республіці, Югославії, Чехословаччині, Люксембурзі, Фінляндії, Бельгії, Західній Німеччині, Кореї, Мексиці, Канаді.
Слухали з величезною увагою і хвилюванням, бо в них розкривається душа талановитого і мужнього українського народу.
До чвертьвікового ювілею хор завітав до своєї колиски – вашого чудового індустріального міста-велетня і звітував харків’янам про свої творчі здобутки. Нам приємно було нагадати харківським друзям, що вже серед перших співаків хору були харків’яни Галина Бережна, Марія Гришина, Іван Гур’єв, Григорій Ільченко, Олексій Мельник, який працює з нами й нині.
Після визволення Києва від фашистів хор переселився до столиці, мужнів і зростав тут. Він давав численні концерти для воїнів-визволителів, для тих, хто взявся за важку, але почесну справу відбудови країни, зруйнованої ворогом.
У репертуарі хору чільне місце посіли фольклор, українська класика, твори сучасних радянських композиторів. У зростанні і вдосконаленні нашого колективу найбільша заслуга його фундатора, народного артиста УРСР Григорія Гурійовича Верьовки. Створенню хору багато сприяла його дружина, визначний майстер хорового співу, заслужений діяч мистецтв України, професор Елеонора Павлівна Скрипчинська.
Після того, як Григорій Гурійович назавжди пішов від нас, керівництво хором прийняв заслужений діяч мистецтв УРСР Анатолій Тимофійович Авдієвський. Цього року Григорію Верьовці (посмертно) і Анатолію Авдієвському було присвоєно звання лауреатів Шевченківської премії.
Слава хору зростала, і це свідчення того, що колектив наполегливо вдосконалював свою майстерність. В ювілейний рік хор вирішив створити нову програму, в яку входили б обрядові пісні «Пори року», веснянки, обжинки, цикли пісень в обробці українських композиторів-класиків.