Дослідження проблеми особистості має довгу історію. Віддавна вчених цікавлять питання природи особистості, її внутрішнього світу, факторів, що обумовлюють поведінку людини та її окремі вчинки… Про це пише ZN.
Дослідження проблеми особистості має довгу історію. Віддавна вчених цікавлять питання природи особистості, її внутрішнього світу, факторів, що обумовлюють поведінку людини та її окремі вчинки.
За останні десятиріччя інтенсивність наукового пошуку в цьому напрямі активізувалась через зростання негативних тенденцій в поведінці людини, причому в глобальному масштабі. Світ сьогодні роздертий на шматки політикою, ідеологією, релігією, йому загрожують не лише природні, а й соціальні катаклізми, промислове забруднення, ядерна катастрофа. Величезна кількість людей живе в абсолютній бездуховності, беззаконні й хаосі. У багатьох негативний вплив зовнішніх подразників активізує тваринне начало, як результат — страшні у своїй безглуздості й жорстокості злочини, які просто в голові не вкладаються. Пошматована людська плоть, відрізані частини тіла, людожерство, вампіризм та інші деталі кривавих подій, якими заповнені газетні сторінки та екрани телевізорів, породжують у людей містичний жах…
Кримінальний зашморг на шиї суспільства затягується, хоч як відчайдушно намагаються працівники правоохоронних органів зупинити страшну навалу. Їхні зусилля марні, бо невідомо з ким або з чим ведеться боротьба, невідомо, які сили, з яких потаємних схованок виштовхують у такій кількості маніяків, вампірів, людожерів, некрофілів, педофілів та інших виродків.
Насторожує і той факт, що останніми десятиріччями дедалі частіше спостерігається перенесення підсвідомого досвіду не тільки окремої особистості, а й нації або навіть усього людства в умови реалій сьогодення. З глибин підсвідомості виринають, посилюючись, деструктивні для сучасного суспільства інстинкти, перетворюючи людей на заручників автоматичних процесів підсвідомого, спрямованих на виживання конкретного індивіда або окремих спільнот, без урахування інтересів інших. І, як наслідок, все нові й нові технічні засоби людина використовує для вдосконалення і виробництва озброєння, створюючи додаткові умови для самознищення. Набувши сумного досвіду із використанням атомної енергії, наука наблизилася до безмежних енергетичних можливостей фізичного вакууму. Страхітливі наслідки очевидні вже сьогодні. Якщо врахувати, що, незважаючи на так званий науково-технічний прогрес, людству не вдалося вирішити жодне з глобальних питань, що стоять перед ним — стосовно енергоносіїв, харчування, хвороб, злочинності, екологічного стану, — природно, виникає думка, що техногенна цивілізація, хоч би на який рівень вона піднялась, не тільки не робить людину щасливішою, а навпаки — змушує її страждати ще більше.
Отож посилене прагнення пізнати самих себе можна розуміти як намагання уникнути глобального краху.
Водночас цілком очевидно, що старі наукові моделі не в змозі забезпечити задовільне вирішення гуманітарних проблем, з якими людство зіштовхнулося в індивідуальному, соціальному і глобальному масштабі. Дотримуючись матеріалістичного світогляду, ми не наблизилися до дійсної суті людини. Не випадково серед теорій мотивації поведінки найбільше розбіжностей у поясненні аномальних, антигромадських дій. Мабуть, тому, що існують злочини, патологічні механізми яких пояснити з позиції сучасної офіційної науки неможливо. Скільки б ми не аналізували матеріали кримінальних справ, які б діагностичні штампи не застосовували медики, вбивці на зразок Чикотила, Онопрієнка та інших залишаться загадкою до тих пір, поки не визнаємо вже очевидний факт: особистість володіє величезними енергетичними силами підсвідомості, які нам поки що важко пояснити. Причому не тільки творчими, але й деструктивними, руйнівними з позиції сучасного еволюційного етапу. Нині вже не викликає сумніву реальність існування в мотивації частки неусвідомленого. Питання в іншому — за яких умов і з якою силою вони діють?
Підсвідомість містить елементи, здатні вступати в конфронтацію із свідомістю, послабляти або навіть блокувати її. Вірогідно, що ці механізми збереглися від попередніх еволюційних етапів людини і є генетичною схемою реакції на певні життєві ситуації, які з точки зору підсвідомості становлять небезпеку для особистості. Така реакція, нагадуючи дитячу, характеризується безпосередністю і прямотою. Поведінка при цьому не обмірковується або обмірковується недостатньо, а механізм прийняття рішення спрацьовує раптово під тиском інстинктивних спонукань. Причому окремі люди або навіть групи чи колективи, ставши виразниками певних інстинктів, нерідко виявляють жорстокість. І це також можна пояснити — параметри психічної енергії підсвідомості не визначаються біоелектричними коливаннями мозку, особливостями виховання в сім’ї й іншими звичними для нас факторами. Інстинкти, що лежать в основі зазначених вище реакцій, байдужі до наявних у суспільстві цінностей, а це певною мірою позначаються й на особистості, яка ними керується. Причому ця міра в кожного своя, і з’ясувати її можна, тільки проаналізувавши весь комплекс обставин, що входять до сфери мотивації.
У зв’язку з викладеним можна зробити висновок, що процес вільного і свідомого прийняття рішення насправді не є таким уже вільним — на нього має значний вплив неусвідомлене. Передбачаємо, що це твердження буде болісно сприйняте представниками традиційної юридичної та психіатричної науки, бо орієнтує на відповідні корективи не тільки в наукових дослідженнях, але й у законотворчій, правоохоронній та професійній діяльності. На цьому шляху нас чекають значні труднощі, викликані не тільки складністю проблеми, але й неготовністю представників сучасної науки переглянути власні світоглядні та професійні концептуальні побудови. Людині важко визнати, що вона не ангельське творіння, непросто змиритися з фактом існування в її душі незрозумілих, таємничих, а головне — не залежних від розуму сил.
Наша позиція не означає, що всіх людей, свідомість яких під час скоєння злочину була пригнічена або заблокована деструктивними інстинктами, треба визнавати неосудними. Але це треба враховувати, бо інакше зусилля правоохоронних органів у боротьбі з певними видами злочинів зводитимуться нанівець, порушуватиметься принцип гуманності кримінального права, не досягатиметься мета кримінального покарання.
У контексті сказаного можна вважати прогресивним кроком введення в новий Кримінальний кодекс України статті 20, що передбачає кримінальну відповідальність особи, визнаної обмежено осудною, тобто такою, яка під час скоєння злочину через наявний у неї психічний розлад була не здатна цілком усвідомлювати власні дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (хоча формулювання вказаної норми ще далеко не досконале).
Передусім зазначу, що в основу практичного вирішення питання ліг традиційний теоретичний підхід, який грунтується на двох критеріях: психіатричному (або медичному) і психологічному (юридичному). А це означає, що поза увагою залишилися не пов’язані з психічним захворюванням аномалії особистості, які є наслідком прояву деструктивних інстинктів, оскільки закон не виходить за межі медичного розуміння проблеми. Йдеться про порушення поведінки, пов’язані з розладом потреб та потягу — клептоманію (патологічні крадіжки), піроманію (патологічні підпалювання), драмоманію (схильність до бродяжництва), педофілію (сексуальний потяг до дітей), геронтофілію (сексуальна орієнтація на людей похилого віку), некрофілію (статевий потяг до трупів) тощо.
Проблема злочинності людей з різними душевними аномаліями в рамках осудності істотно актуалізувалася. Справа ще й у тому, що судово-психіатрична експертиза осіб, які, керуючись викривленими потребами, допускають суспільно небезпечні діяння, далеко не завжди визнає їх неосудними. Але ж очевидно, що таких злочинців не можна вважати психічно здоровими, хоча їх поведінка і мотивація обумовлені перш за все психологічними, а не психопатологічними особливостями. Не потрапляють вони з формальних позицій і до категорії осіб, які можуть бути визнані обмежено осудними.
Як же бути у випадках, коли йдеться не про руйнування вольової сфери людини психічною хворобою, а про її блокування центрами, що знаходяться у підсвідомості? На жаль, відповіді на це запитання ні теорія кримінального права, ні закон не дають. Сучасна психіатрична наука щонайбільше може поставити діагноз, але не пояснює причини, внаслідок яких виникають порушення потягу та викривлення потреб. Складається враження, що ця проблема виходить за межі можливостей сучасного розвитку науки. Проте вирішити її необхідно вже сьогодні, дотримуючись основних принципів кримінального права, особливо принципу людяності. Потрібно розширити критерії обмеженої осудності, передбаченої ст.20 КК України, з урахуванням соціальних та біологічних факторів, не пов’язаних із психічним захворюванням.
Глобальна значущість для сучасного суспільства дослідження прихованих у підсвідомості програм і механізмів поведінки людини очевидна. Оскільки, ігноруючи еволюційні корені людства, його «дитинство» та «юність», не можна пояснити, а тим більше змінити поведінку індивіда. Чи не про це каже й Біблія: «спроба Творця очистити землю від зла не увінчалась успіхом. З перших днів відновлення життя на Землі син праведного Ноя проявив свої порочні нахили. І сказав Господь у серці своєму: не буду більше проклинати землю та людину тому, що помилки серця людського — це зло юності його». Слова Біблії не тільки вказують шлях до пізнання людської суті, але й застерігають майбутні покоління від квапливих спроб проникнути в пласти підсвідомості.
Невипадково майже у всіх народів спілкування з неусвідомленим завжди відбувалося під надійним захистом ритуалу. Спрацьовував інстинкт самозбереження, бо шлях до неусвідомленого — це не тільки запашні гаї з райськими птахами, але й дрімучі хащі з принишклими в них монстрами, а в його глибинах не тільки кришталеві блакитні озера, але й огорнуті отруйними випарами чорториї.
Приклади із повсякденного життя весь час нам нагадують про дивні наслідки спілкування з неусвідомленим. Ось один з таких випадків, описаний в журналі «Вокруг света»: «Не встиг Петер закінчити фразу, як на краю поселення з’явився шаман. Він схопив бубон, що висів у нього за спиною, і різко вдарив в нього декілька разів. Петер відчув, як тіло важчає, стає млявим і повністю потрапляє під владу несамовитого ритму. Розум почав затьмарюватися, подив, страх, тривога, відчуття безсилля зливалися воєдино, і душу охопила паніка. Чаклунство? Гіпноз? Магія!? — думав Петер. Можна назвати це як завгодно, але воно існує…
«Чаклунство» тривало довго. Багаття почало гаснути. Рухи шамана ставали все стрімкішими, він почав несамовито водити очима, і складалося враження, що вони рухаються незалежно одне від одного. Звуки бубна раптово обірвалися. Шаман підбіг до двох малазійців, яких повинен був вилікувати. Він пригнув їх за шию до землі і різким викриком змусив упасти навколішки. Тільки-но обличчям чоловіки торкнулися землі, почулося свиняче рохкання. На чотирьох вони почали рухатися навколо багаття. Нічого спільного з людською поведінкою. Вони гризли зубами землю, розриваючи коріння найближчих мангрових дерев. Очі їх налилися кров’ю, дихання було хрипким, судоми спотворювали обличчя. Люди-«кабани» були повністю під владою шамана».
У реальному житті можливі ще менш привабливі наслідки зіткнення з неусвідомленим. Особливо з колективним, що є началом всього людства, тому занурення у нього дозволяє автоматично зчитувати з еволюційних пластів підсвідомості закодовану інформацію минулого. Люди, особливо молодь, потрапивши під вплив колективного неусвідомленого, нерідко поводяться як їхні далекі предки, наслідуючи оргії, хоча й без богів. Прикладом може бути поведінка деяких «уболівальників» на стадіонах під час футбольних матчів, учасників рок-концертів, дискотек.
Дослідження, що проводив С.Гроф за допомогою наркотичної речовини ЛСД, підтверджують наявність в підсвідомості людини сховищ або матриць, активізація яких дозволяє повторно пережити не тільки біологічне народження, а й епізоди з життя біологічних предків. Більше того, зафіксовані приклади, коли, знаходячись під дією ЛСД, індивіди брали участь у складних сексуальних ритуалах і церемоніях різних культур, таких як свято врожаю, обряди переходу, антична храмова проституція, сцени культу фалоса тощо, які дійсно були поширеними багато сторіч тому, але про які людина, що брала участь в експерименті, нічого не знала.
Ці факти хоча й виходять за межі традиційної психології, психіатрії і кримінології, однак дозволяють поглянути на деякі види злочинної поведінки, особливо маніакальної, під іншим кутом зору і шукати методи виявлення і трансформування потенційно небезпечних елементів структури особистості. Ігноруючи цей напрям дослідження особистості злочинця, марно тішити себе надією на зменшення злочинних проявів, особливо маніакальних. Час проаналізувати особистість загалом, а не її урізаний образ. І не тільки щоб пізнати саму людину й механізми її поведінки, але й щоб захистити її психічне здоров’я, запобігти можливому зловживанню чи непрофесійному втручанню в її психіку. Засторога не абстрактна, тим більше, що науковці, нехтуючи мудрим закликом предків «не будити в людині звіра», за допомогою технологічних розробок все частіше проникають у підсвідомість, фактично здійснюючи психічне насильство. А це призводить до індивідуальної і колективної ескалації напруженості.
В останні десятиріччя ситуація суттєво загострилася. Причина — розвиток технологій, зокрема, радіоелектроніки, глобалізація впливу не тільки на свідомість, але й на підсвідомість електронних засобів масової інформації. Практично цілодобово з радіоприймачів звучить приголомшлива музика, на екранах телевізорів ллється кров, рветься плоть, демонструються сцени жорстоких убивств і огидних статевих збочень. Дані російського Державного наукового центру соціальної і судової психіатрії ім. В.Сербського свідчать: тільки протягом доби глядачі телебачення стають свідками більше ста сцен убивств і насильства на екрані. А тексти пісень стилю хард і хеві-метал на 50% складаються з образів убивств, 7% — суїциду і 35% — сатанинських обрядів. В Україні ситуація не надто відрізняється від російської, тим більше за наявності кабельного телебачення.
Як повідомлялося, в Луганську великим успіхом користувалася санкт-петербурзька виставка воскових фігур, присвячена історії покарання. Зроблені з воску, натурального людського волосся і різних протезних матеріалів фігури здавалися живими, а сцени з їх участю зображували різні способи смертної кари і катування: тут і гільйотина, і смерть на палі, диба, колодки… Не дивно, що психіка деяких відвідувачів не витримувала, багатьом ставало погано.
Схожі видовища нам щодня демонструє телебачення (а серед глядачів чимало дітей!). Про негативні наслідки їх перегляду можна тільки здогадуватися, враховуючи збільшення кількості психічних захворювань, суїцидів, убивств, сексуальних переверсій, поширення наркоманії. Є люди, у яких такі зовнішні подразнення миттєво викликають значні відхилення, породжуючи патологічні психічні зміни.
До речі, практично всі теоретики проблеми особистості визнають, що структура особистості може бути порушена або навіть зруйнована внаслідок фізичних або психічних травм. Хоча здатність протидії психічним травмам у суб’єктів звичайно різна і залежить від багатьох факторів.
Не тільки на екранах телевізорів, але й в реальному житті почалася епідемія «маніякальних злочинів», хоча ні кримінальне право, ні кримінологія не містять поняття «маніяк». В кримінальній практиці зустрічаються маніяки-вбивці, сексуальні маніяки, маніяки-педофіли, маніяки-піромани, маніяки-хулігани тощо. В основному йдеться про суб’єктів, які неодноразово скоюють вбивство або сексуальні злочини.
Психічна програма маніяків нагадує зіпсовану патефонну пластинку, коли весь час повторюються одні й ті ж слова, одна й та ж мелодія. У маніяків повторюються антигромадські, злочинні дії. Суб’єкти зі «зруйнованою програмою» відчувають нестримний потяг знову і знову коїти «витончені» злочини, в процесі яких вони одержують задоволення від повільної смерті, агонії жертви, розтину тіла, ґвалтування вагітних, запаху, вигляду, смаку крові. Офіційна наука не в змозі пояснити причини цих збочень. Тому оцінка психіатрами психічного стану маніяків суперечлива, а передбачені законом міри покарання у таких випадках виявляються неефективними. Ось приклад із кримінальної практики, що підтверджує сказане. Шість разів судимий 42-річний С. чергового разу вийшов з місць позбавлення волі достроково, за амністією. Безробітний, після чергового запою, він вештався нічним містом. Близько першої години ночі, зустрівши на вулиці двадцятисемирічну працівницю приватної фірми, яка поверталася з роботи, почав до неї чіплятися, нав’язуючи знайомство. Жінка відмовилася від запропонованої шоколадки та цинічних пропозицій. У відповідь С. вдарив її ножем у спину. Коли жертва впала на землю, злочинець почав бити її ногами та наносити рани ножем в різні частини тіла. Потім схопив дерев’яну палю і двічі проштрикнув нею тіло потерпілої. П’ятьма ударами ножа у жертви були пробиті легені, розірвані черевна порожнина, пряма кишка, порізана сідниця… Судово-психіатрична експертиза дійшла висновку, що С. під час скоєння злочину усвідомлював свої дії і був здатний керувати ними. Злочин скоїв у стані звичайного алкогольного сп’яніння. Злочинця засудили до 15 років позбавлення волі, з відбуттям покарання у ВТК особливого режиму.
Хоч яким буде висновок судово-психіатричної експертизи, звичайний людський розум відмовляється визнати С. нормальною людиною. І не випадково у психіатрів і юристів раніше вже виникав сумнів щодо душевного стану засудженого. Його навіть намагалися лікувати в психіатричній лікарні. Хоча невідомо від чого.
З’ясувати душевний стан злочинця складно ще й тому, що у психіатрії немає чіткого визначення поняття психічного здоров’я. Деякі відхилення, які лікарі вважають симптомами хвороби, є тільки варіаціями колективного неусвідомленого, що у деяких культурах на певних етапах історії вважалися абсолютно нормальними і прийнятними.
Посів під «врожай маніяків» здійснено на ранніх стадіях розвитку суспільства. «Заслуга» ж сучасної цивілізації полягає в тому, що побічним ефектом деяких непродуманих технологій є концентрація «живильного розчину», в якому і насіння проростає. Якщо колись це були поодинокі випадки, то останніми десятиріччями деструктивне виривається на поверхню в гігантських масштабах, легко долаючи відстані, релігійні табу, моральні і правові перепони.
З огляду на специфіку радянського способу життя, населення СРСР дізнавалося про факти проявів маніякального в основному на прикладі західних країн. Але такі злочинці почали з’являтися в Союзі вже на початку сімдесятих років. Були вони і в Росії, і в Білорусії, і в Україні (у шістдесятих роках страчено маніяка Соломенко, який зґвалтував у Києві 113 малолітніх дівчаток і більше 30 з них убив). Але ці прояви ніколи не набували таких масштабів, як сьогодні, що значною мірою обумовлено порушенням душевної рівноваги суспільства в тому числі, на наш погляд, внаслідок негативного впливу засобів масової інформації, у першу чергу електронних.
Особливо вразливими є діти-телеглядачі. Якщо для дорослої людини зі стійкою психікою та сформованою свідомістю телевізор — це розвага (хоча й не зовсім безпечна для психічного здоров’я), то для дітей, з огляду на незрілість та нестабільність їхньої психіки, наслідки можуть бути катастрофічними. Прикладом може слугувати випадок, що стався у грудні 1977 року в Японії. Одного дня лікарі відзначили надзвичайно велику кількість звернень із приводу припадків у дітей, схожих на епілептичні. Загалом зареєстрували більше семисот дітей і чимало дорослих із такими симптомами. Було встановлено, що припадки почалися у постраждалих після перегляду безневинного, на перший погляд, мультсеріалу «Кишенькові монстри» (покемони). Отямившись, діти стверджували, що відчули себе погано після того, як у одного з головних героїв нестерпно засяяли очі.
Події в Японії шокували світову громадськість, а фахівці, що досліджують неусвідомлене, зрозуміли, що це черговий «дзвоник», який попередив людство про загрозу. Творці мультсеріалу проникли у психіку людей, вивели з ладу центр, що відповідає за функціонування організму. За офіційною версією частота коливання світлового сигналу співпала з альфа-ритмом людей, які дивилися мультфільм, тобто з частотою коливання нейронів. В Японії з того, що сталося, зробили висновки — перед демонстрацією, кожне телевидовище обов’язково перевіряють за допомогою спеціальних приладів. Але творці японського мультсеріалу навіть після згаданого трагічного випадку не відмовилися від його показу на телебаченні. За чотири роки вони зуміли заробити близько п’яти мільярдів доларів.
Є й інша точка зору. Німецький психолог Хельга Вепп Ларуш провела дослідження, результати якого свідчать, що «Покемон» збільшує рівень дитячої агресивності, виховує ненависть до оточуючого світу. На запитання: «Чим тобі подобається цей фільм?» — діти відповідали: «Він вчить убивати».
А ось не менш трагічний випадок. У невеликому місті Кстов Нижегородської області один за одним добровільно пішли з життя шестеро підлітків 13–14 років. Загиблі мали спільну пристрасть — комп’ютерну гру «Остання фантазія». Всі вони відвідували один і той же комп’ютерний салон. Суть цієї японської гри, яка має багато версій, — боротьба добра із злом. Там є персонаж на ім’я Монах, який після великої кількості турів призначає герою дату його смерті. Такі дати були у записах всіх самогубців.
Негативний вплив на підсвідомість мають і деякі програми радіо. Тобто на психіку впливає не лиш побачене, а й почуте. Вже виявлені закономірності впливу звуків на людей залежно від віку, професії і навіть статі. Майже кожна людина інтуїтивно відчуває, що є приємна музика, яка заспокоює, лікує, а є така, що навпаки пригнічує або дратує, загалом погіршує не тільки психічний, й фізичний стан. До речі, кожний звук породжує хвильовий імпульс, що вибірково впливає на певний ген. А якщо одночасно подразнювати органи чуття людини не тільки звуковими, але й світловими імпульсами? Є значна кількість людей, у яких засоби масової інформації можуть не тільки спровокувати прояв деструктивного інстинкту, але й активізувати до небезпечної межі так звану вільно плаваючу тривогу у психічно хворих осіб. Зокрема, збудливі психопати, відзначаючись підвищеною дратівливістю, дуже бурхливо реагують навіть на незначний зовнішній подразник. У такому стані вони здатні не лише почати конфліктувати з оточуючими, а й скоїти злочин. У суспільстві, яке перебуває в стані економічної і психічної депресії, непродумана інформація певного ґатунку здатна погіршити ситуацію. У зв’язку з цим доречно згадати слова Фрідріха Ніцше, який зауважив, що впорядковане суспільство намагається приспати пристрасті. Навпаки, злі уми прагнуть їх розпалити.
Заради справедливості необхідно відзначити: засоби масової інформації — не єдина причина зростання психічної напруженості в суспільстві. Цьому сприяє також, наприклад, відсутність умов для задоволення достатньою мірою протягом досить тривалого часу основних потреб людини, в першу чергу особистої безпеки. Фізична і соціально-правова незахищеність, тривога за долю власних дітей, невпевненість у завтрашньому дні повертають людей у віддалені часи «кулачного права», провокують запуск деструктивних інстинктів, які далеко не завжди діють в межах моральних та правових норм суспільства.
Ситуація стає вкрай небезпечною і вимагає негайного застосування заходів законодавчого і організаційного характеру. Добре, що останніми роками приділяється багато уваги захисту довкілля. Однак у небезпеці також душі людей. Якщо не вжити екстрених заходів, перспективи у людства будуть далеко не райдужними.